Читати книгу - "Химерне сяйво"

186
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 76
Перейти на сторінку:
пер. ">[23]!

— Ставках?

— Так, це такі... — крамар наморщив лоба, силкуючись пригадати потрібне слово. — Даруй, не пам’ятаю, це було так давно. Гм... ставки, ставки...

— Такі невеликі водойми?

— Так, напевне, це вони.


— Зачекай, вона щось обмірковує, — сказав Коен.

Ціпигуб стомлено підвів голову. Сидіти тут у затінку було так добре. Він щойно дійшов висновку, що, намагаючись утекти з міста, яке заполонили шаленці, він, схоже, дозволив іншому навіженому взяти його під свій повний контроль. Цікаво, чи він доживе до того, щоб одного дня про це пошкодувати.

Він дуже сподівався, що так.

— О, так, вона без сумніву щось обмірковує, — сказав він понуро. — Це ж видно неозброєним оком.

— Гадаю, вона їх знайшла.

— От і добре.

— Хапайся за неї.

— Ти з глузду з’їхав?

— Повір на слово, я знаю цю штуку. Хай там як, ти ж не хочеш залишитися з усіма цими зіркоприслужниками? Їм, мабуть, закортить з тобою сердечно побалакати.

Коен тихцем підібрався до скрині збоку і заскочив на неї верхи. Вона ніяк не відреагувала.

— Поквапся, — сказав він. — Здається, вона ось-ось рушить.

Ціпигуб знизав плечима і з острахом поліз на Багаж, щоб сісти позаду Коєна.

— Ну? — сказав він. — І як же вона ру...


Анк-Морпорк!

Перлина серед міст!

Це, звісно, не найточніший опис — воно не було сяючим і круглим — та навіть його найзапекліші вороги погодилися б, що якби довелося порівнювати Анк-Морпорк з чимось, то підійшло би будь-що, от хоча б якийсь непотріб зі смітника, увесь обліплений хворобливим слизом конаючого молюска.

Бували й більші міста. Бували й багатші міста. Бували, безперечно, і значно гарніші міста. Та жодне місто в мультивсесвіті не могло зрівнятися з Анк-Морпорком у пахощах.

Давні Старці, котрі знають геть усе про всесвіти і про те, як пахнуть Калькутта і !Кс’рк—!, і середмістя Марсопорта, зійшлися на думці, що навіть ці прекрасні зразки нюхової поезії — звичайнісінькі лімерики супроти слави анк-морпоркського смороду.

Тут можна згадати волоцюг. Можна згадати часник. Можна згадати злодійські притони Франції. Будь ласка. Та якщо ти не вдихав ароматів Анк-Морпорка спекотної днини — ти не маєш жодного уявлення, що таке сморід.

Мешканці міста пишаються його запахом. Погожими днями вони виносять на вулицю стільці, щоб сповна ним насолодитися. Вони надувають щоки, і плескають себе по грудях, і бадьоро жартують про його унікальні якості. Вони навіть встановили статую на вшанування однієї темної ночі, коли війська держави-загарбника спробували крадькома проникнути в місто і вже були на верху захисного муру, та раптом, на їхню біду, пробки у їхніх ніздрях не витримали. Заможні купці, які провели багато часу за кордоном, посилають додому за спеціально закупореними і запечатаними пляшечками цього аромату, що завжди розчулює їх до сліз.

Отакий він має на них вплив.

Описати те, як впливає повітря Анк-Морпорка на гостей міста, можна тільки одним-єдиним способом, за аналогією.

Візьміть шотландський плед. Посипте його конфеті. Підсвітіть його стробоскопом.

Тепер візьміть хамелеона.

Покладіть хамелеона на плед.

Уважно за ним спостерігайте.

Тепер розумієте?

Власне, це і пояснює, чому — коли чарівна крамниця врешті матеріалізувалася в Анк-Морпорку, — Ринсвінд, наче підкинутий пружиною, сів і сказав: «Ми приїхали», — Бетан побіліла як крейда, а Двоцвіт, який був нездатний розрізняти запахи, сказав: «Справді? Звідки ти знаєш?».

День пополудні видався довгим. Вони пробивались у реальність через чимало різних стін різних міст, а все тому, за словами власника крамниці, що магічне поле Диска вередувало і заважало їм.

Майже усі мешканці тих міст покинули свої домівки, і тепер ними снували банди очманілих людей, чий погляд незмінно фіксувався на лівому вусі співрозмовника.

— Звідки їх тут стільки взялося? — здивувався Двоцвіт, коли вони втікали від чергової юрби.

— В кожній психічно здоровій людині живе божевільний, що намагається вирватися назовні, — прорік крамар. — Я завжди так вважав. Ніхто не божеволіє швидше, аніж цілковито психічно здорова людина.

— Це не має жодного сенсу, — сказала Бетан, — а якщо все-таки має, то мені він не подобається.

Зірка була тепер більшою за сонце. Ніч сьогодні, мабуть, не настане. На горизонті з протилежного боку маленький місяць Диска робив все можливе, щоб надвечір сховатись, як належить, за обрій, та загальний ефект усього цього багряного світла зводився до того, що місто, яке ніколи не вирізнялося особливою привабливістю, тепер було наче сюрреалістична картина, намальована одержимим художником після невдалого досвіду з взуттєвою пастою.

Проте це була домівка. Ринсвінд роздивлявся порожню вулицю, від початку до кінця, і відчув себе майже щасливим.

У закамарках Ринсвіндового розуму Заклинання здійняло ґвалт, та він на нього не зважав. Можливо, з наближенням тієї зірки магія і справді ставала слабкішою, або ж він так довго носив ці чари у своїй голові, що в нього виробився певний психічний імунітет, однак він виявив, що може їм опиратися.

— Ми — в доках, — радісно оголосив він. — Ви тільки вдихніть це морське повітря!

— Ох, — сказала Бетан, прихиляючись до стіни одного з доків, — так.

— Ось що таке озон, ось він, — мовив Ринсвінд. — Ось що таке повітря з характером, еге ж, — він дихав і дихав на повні груди.

Двоцвіт повернувся до крамаря.

— Ну що ж, сподіваюся, ти знайдеш свого чаклуна, — сказав він. — Вибач, що ми нічого в тебе не купили, та бачиш, усі мої гроші в Багажі.

Крамар тицьнув йому щось

1 ... 59 60 61 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Химерне сяйво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Химерне сяйво"