Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

влаштував їх показ у «Асторії». Манекенщиці були одягнені в щось на зразок мішків, пошитих з гладенької вилискуючої тканини. Талія не окреслювалася, й сукня, що звужувалася згори донизу, закінчувалася на рівні колін вставним клином, звісно, на зразок хвостового плавника. Диктор радив покупцям натренуватися ходити поволі, злегка погойдуючись, що мало б справляти враження пересування дельфіна у воді.

У газетах, щотижневиках і щомісячниках, у науково-популярних часописах, зокрема, тих, дуже поширених у США, для яких природа й тварини — головна тема, дельфіни стали панівними героями. У більшості статей, перша частина яких була написана спеціалістами, автори дотримувалися об’єктивності й лаконічності (один факт на речення), властивої заокеанській пресі. Однак подекуди вони були пересипані гумором і сентиментальними нотками, що пожвавлювало текст.

Зрозуміло, в менш серйозних виданнях перевага надавалася жартам. У черговому номері «Плейбоя», що вийшов у світ після 20 лютого, на обкладинці подавався фотомонтаж: Аніта Екберг у купальнику міцно пригортала руками Фа, а внизу стояв напис: «Він сказав, вона так добре збудована, що може швидко плавати».

З великою жадібністю накинулися на тему про дельфінів і карикатуристи. Коли б зібрати малюнки, що запрудили пресу, можна було б зробити чимало альбомів. На одній з таких карикатур зображувався дельфін-учитель (в окулярах), що читав юним дельфінам книгу, яка стояла на парті з спеціальними поплавками. На першому плані затяте дельфіня не приховувало свого невдоволення й байдужості, а двоє інших учнів ділилися такими слівцями:

— What’s wrong with him?

— He says he wants to learn Russian[38].

Інша карикатура відтворює сцену в флоридському океанаріумі, де саме перед початком вистави (глядачі вже з’юрмилися біля входу) збуджені дельфіни пропливають перед своїми наставниками, розмахуючи плакатами з написами:

MORE FISH!

MORE WATER!

AND LESS WORK!

Ще до того, як Фа зійшов на вершину слави, дельфін з’явився в коміксах, що їх малював відомий художник Ліл Абнер з «Нью-Йорк геральд трібюн». Після 20 лютого він став головним героєм коміксів, що захлинули пресу. Один з них, може найхарактерніший, називався «Білл і Ліззі» й розповідав про пригоди сімейної пари дельфінів. Білла малювали мов якогось супердельфіна, наділеного великими грудьми й здатного швидко плавати. Ліззі, набагато менша й слабкіша, кокетливо моргала. Тут подавалися карколомні перипетії, зокрема викрадення Ліззі якимось негідником на ймення Карський (у нього слов’янське прізвище, однак азіатські риси обличчя, ніби художник хотів надати читачеві певну свободу у витлумаченні). Карський, викравши Ліззі й утікши з нею на великому моторному човні, хотів завербувати Білла на службу могутньої іноземної держави (вона також не називалася), проте Білл лишився вірний своїм американським друзям. Очоливши загін дебелих дельфінів, він наздогнав Карського в відкритому океані й, щоразу пірнаючи у воду, аби сховатися від ворожих куль, разом із спільниками перекидає човна. Ударом хвоста оглушив Карського (не вбив) й, доставивши його непритомного на спині до берега, передав правосуддю.

* * *

Правду кажучи, хор прославляння і виявлення любовних почуттів до дельфінів, що розпочався 20 лютого, був неодностайний. Подекуди лунали невдоволені голоси, й преса негайно підхопила їх з потреби суперечностей, що спить десь у глибині людської душі. Якийсь Т.В.Мейсон, оптовий торговець залізним товаром, колишній кандидат на пост сенатора від одного з південних штатів, поставив у своїй галасливій промові кілька гнівних запитань: «Чому, — запитував він, — наш дельфін зветься Іваном? Професор Севілла — комуніст? А коли так, то як можна пояснити, що державне агентство доручило комуністові навчання дельфінів? Я маю двоє малолітніх дітей, — провадив гнівно Мейсон, — хлопчика й дівчинку. Сподіваюся, що колись вони, як і їхній батько, стануть добрими американцями. Одначе нізащо в світі, навіть за мільйон доларів, я не погодився б, аби комуніст навчав їх абетки».

На Адамсове запитання, який нелегковажно сприйняв це звинувачення, Севілла в офіційному повідомленні пояснив, що напередодні народження Фа він дивився кінофільм «Іван Грозний». Наступної днини, коли народилося дельфіня, один із Севіллиних помічників завважив, що воно проявило грізну життєздатність. «Що ж, у такому разі, — сказав Севілла, — назвемо його Іваном». Цей жарт, може, й не такий дотепний, проте тут не слід оголошувати тривогу. Зрештою звинувачення Т.В.Мейсона безпідставне, бо Іван не був відомий громадськості під іменем «Іван», а під іменем Фа, що його він сам дав собі.

Жвава перепалка спалахнула у конгресі між сенаторами Сейлсбері й Спарком, якого називали «римським сенатором» за пристрасть до латинських цитат. Сенатор Сейлсбері запропонував конгресові встановити стипендії, які б дозволили радянським дельфінам відвідати американські океанаріуми, аби наші вчені могли порівняти їх з їхніми американськими братами. Спарк красномовними слівцями відкинув цю пропозицію. Він заявив, якби навіть росіяни подарували США всіх своїх дельфінів, то не радив би конгресові погодитися брати такий дарунок. «Timeo Danaos, — заявив він, — el dona ferentes[39]». Він відкинув a fortiori[40], рішуче пропозицію запросити до США дельфінів, що займуться підривною діяльністю, за рахунок американського платника податків. Наприкінці він назвав пропозицію сенатора Сейлсбері «негідною й безвідповідальною».

Пол Омейр Парсон (на прізвисько П.О.П., або ж більш по-панібратському, як його називали друзі, Поп) зайшов набагато далі, ніж Т.В.Мейсон і сенатор Спарк. Він обурився навіть принципом виховання дельфінів. Поп став відомий широкій громадськості з прикрих інцидентів, якими супроводжувалося висунення його кандидатури на пост губернатора в одному південному штаті. То був брутальний, дебелий чолов’яга, який безцеремонно у самій сорочці виходив виголошувати свої промови, мова його, різка й барвиста, розважала журналістів. «Мій мозок, — вигукував він у одній промові, що виголошував її перед своїми політичними однодумцями в Атланті, — не годен утямити, навіщо конгрес витрачає наші гроші для навчання дельфінів. Ми були непередбачливими, що навчили читати наших негрів, і тому зазнали лиха від них, а тут ще й ці дельфіни. Хай дельфіни лишаються на своєму місці. — в морі, а ми на своєму, і так буде найліпше для всіх. Ми живемо в світі нікчем, негідників і зрадників, — обурювався Поп, — але до останньої краплі крові я боротимуся проти безглуздя, підлості й підривної