Читати книгу - "Чорний Загін"

і крутився. Він ледь не звалив мене з ніг. Я засміявся. З нами був Перевертень. Повстанці змарнують купу стріл, коли кущ налетить на їхній стрій. Вони мали над нами десятикратну, а то й п'ятнадцяти кратну перевагу, проте ці цифри аж ніяк не послаблювали їхній страх перед Поневоленими.

Я пер прямо в пащу вітру, поки мені не здалося, що я зайшов надто далеко, а то й взагалі заблукав. Зі мною завжди так. Як тільки я вирішив здатися, на тобі маєш, перед мною чудом з’явився острівець спокою. Я увійшов на нього, ледь не впавши, коли вітер раптово зник. В мене у вухах і далі гуділо, я не міг повірити в тишу.

Посеред цього острівця, зімкнувши лави, один за одним рухалося тридцять возів. Більшість була заповнена раненими. Вози оточувала тисяча воїнів, які вперто пленталися на південь. Вони втупили очі в землю, з жахом чекаючи своєї черги захищати ар’єргард. Ніхто не розмовляв, не перекидався жартами. Це був далеко не перший їхній відступ. Вони йшли за Капітаном тільки тому, що він був їхнім єдиним шансом залишитися в живих.

-- Док! Сюди! – Лейтенант покликав мене з правого флангу колони.

Капітан виглядав немов сердитий від природи ведмідь, якого передчасно розбудили від зимової сплячки. Сивина на його скронях тремтіла, коли він пережовував слова перш, ніж виплюнути їх назовні. Обличчя осунулося. Очі потонули в темних западинах. В голосі чулася безмежна втома.

-- Здається, я наказав тобі бути поряд.

-- Прийшла моя черга…

-- В тебе немає черги, Док. Я спробую пояснити простими словами так, щоб навіть ти зрозумів. В нас три тисячі людей. Ми ведемо невпинні бої з повстанцями. В нас один доморослий знахар і один справжній лікар, щоб ними всіма опікуватися. Одноокий витрачає половину енергії допомагаючи підтримувати цей купол спокою. Отже, всі медичні обов’язки залишаються тобі. Це означає, що ти не можеш ризикувати своїм життям в строю. В жодному випадку.

Я втупив погляд в порожнечу над його лівим плечем, похмуро спостерігаючи за піском, що кружляв навколо захищеної зони.

-- Ти мене зрозумів, Док? Я ясно висловлююся? Я високо ціную, що ти готовий на все заради Літопису, що ти палаєш бажанням взяти участь в бою, але…

Я похитав головою, поглянув на вози та їхній сумний вантаж. Так багато поранених і так мало я міг зробити для них. Він не розумів наскільки безпомічним я почувався. Я міг тільки підлатати їх і молитися, а ще створити зручні умови для тих, хто був при смерті, поки вони не відійшли. Тоді ми викидали їх з возів, щоб зробити місце для нових поранених.

Ми втратили надто багато тих, кого можна було врятувати, якби в мене був час, вишколені помічники й пристойна операційна. Чому я пішов у бойовий стрій? Тому, що там я міг допомогти. Міг помститися нашим мучителям.

-- Док, -- гаркнув Капітан. – В мене таке враження, що ти не слухаєш.

-- Так, сер. Зрозумів, сер. Залишуся тут і займуся вишиванням.

-- Не журися так, -- він торкнувся мого плеча. – Ловець каже, що завтра ми дійдемо до Сходів Сліз. Тоді зробимо те про, що всі так мріємо. Розквасимо Черствому ніс.

Черствий став головним генералом повстанців.

-- Він не сказав, як ми це зробимо? В них перевага годзильйон на одного.

Капітан насупився. Перш, ніж дати мені заспокійливу відповідь, він перебрав ногами у своєму ведмежому танку.

Три тисячі виснажених і потріпаних солдатів дадуть відсіч хмільній від перемог орді Черствого? Дідька лисого. Навіть з допомогою трьох з Десяти Поневолених.

-- Я так і думав, -- зневажливо посміхнувся я.

-- Це не твоя єпархія, правильно? Ловець не втручається в твої хірургічні операції. Тоді чому ти ставиш під сумнів його стратегічні плани?

-- Неписаний закон будь-якого війська, Капітане, -- посміхнувся я. – Нижчі чини мають право ставити під сумнів здоровий глузд і компетенцію своїх командирів. Це основа на якій тримається армія.

Капітан поглянув на мене знизу вверх – він трохи нижчий, проте ширший в плечах – з-під кошлатих брів.

-- Тримається армія, кажеш? А знаєш завдяки чому вона рухається?

-- Завдяки чому?

-- Хлопці такі, як я, дають копняки в сраку хлопцям таким, як ти, коли вони починають філософствувати. Розумієш, про що я?

-- Гадаю, що так, сер, -- я залишив його, схопив свою торбу, приховану на возі, і взявся до роботи. З’явилося кілька нових ранених.

Під невпинним натиском Буревісниці рішучість почала покидати повстанців.

Я байдикував в очікуванні на виклик, коли зауважив, як з завірюхи широким кроком вийшов Елмо. Я не бачив його вже кілька днів. Він прилаштувався біля Капітана. Я неспішно підійшов до них.

-- … обійшли нас з правого боку, -- говорив він. – Мабуть, хочуть дійти до Сходів перед нами.

Він поглянув на мене, підняв руку на знак привітання. Рука тремтіла. Він був білий мов полотно від втоми. Як і Капітан, він майже не відпочивав з того часу, як ми увійшли в Країну Вітрів.

-- Візьми резервну роту і переведи на фланг, -- відповів Капітан. – Вдар їх щосили, а тоді стій на смерть. Вони такого не сподіваються. Це похитне їх. Почнуть гадати, що ми затіяли.

-- Слухаюся, сер, -- Елмо повернувся, щоб іти.

-- Елмо?

-- Сер?

-- Обережніше там. Не марнуйте сил. Ми будемо марширувати цілу ніч.

Очі Елмо промовляли про його муки красномовніше за будь-які слова. Проте він не поставив під сумнів наказ. Він хороший солдат. Як і я, він знав, що цей наказ походить від когось значно вищого рангом, ніж Капітан. Можливо з самої Вежі.

Досі, вночі наступало негласне перемир’я. Після знегод останніх днів, обидва війська, як