Читати книгу - "Чорний Загін"

і подвійним ровом. Саме місто вкрила понура чорна хмара. На її краях спалахували страхітливі блискавки, зійшовшись в поєдинку з силою Вісімнадцяти. Черствий прибув не сам.

Коло було сповнене рішучості помститися за Шепіт.

-- Ловець і Нічний Жах б’ються не на життя, а на смерть, -- зауважив Ворон після особливо відчайдушної сутички. – Пропоную рухатися на південь і там зачекати. Якщо вони залишать Паничі, ми долучимо до них, коли вони будуть втікати в напрямку Країни Вітрів.

Його обличчя страшно перекосилося. Така перспектива його явно не приваблювала. Він знав Країну Вітрів.

Тож ми погнали на південь, по дорозі об’єднуючись з іншими солдатами, що відстали від своїх загонів. Дванадцять днів ми переховувалися й чекали. Ворон організував підібрану голоту в щось схоже на військовий підрозділ. Я проводив час в роздумах про Шепіт, питаючи себе наскільки вона вплине на ситуацію на східному фронті.

Ті незначні фрагменти, побачені в Паничах, переконали мене, що вона була нашою останньою реальною надією.

Ходили чутки, що повстанці тиснули на всіх фронтах. Подейкували, що для посилення захисту, Леді довелося перевести зі сходу Шибеника і Костогриза. Одна з чуток стверджувала, що Перевертня вбили в боях за Жито.

Я безперервно переживав за Загін. Наші побратими увійшли в Паничі незадовго до того, як прибула армія Черствого.

Мій обов’язок розповісти історію кожного полеглого члена Загону. Але як мені це зробити з відстані понад тридцять кілометрів? Скільки подробиць буде втрачено назавжди в усних переказах, які мені доведеться вислухати, коли все закінчиться? Скільки хлопців поляже без свідків?

Та більшість часу я проводив в роздумах про Кульгавого і Леді. І знемагав від душевних мук.

Думаю, що я більше ніколи не писатиму милі, романтичні фантазії про нашого роботодавця. Я був занадто близько до неї. Моє кохання пройшло.

Я став одержимим. Мене переслідують крики Кульгавого. Мене переслідує сміх Леді. Мене переслідує підозра, що ми б’ємося за щось, що потрібно стерти з поверхні землі. Мене переслідує переконання, що ті, хто прагне знищити Леді, трохи кращі від нас.

Мене переслідує те, що я знаю – у кінцевому підсумку зло завжди тріумфує.

От, курва. В нас проблеми. Огидна чорна хмара здіймається над пагорбами на північному сході. Всі навколо бігають, хапають зброю, сідлають коней. Ворон викрикує, щоб я рухав свою сраку…

Глава 5: Черствий

Вітер завивав і кидав нам в спину хмари пилюки й піску. Ми відступали задом наперед, повернувшись до нього плечами. Піщана буря знаходила кожен отвір в броні й одязі та змішувалася з потом у смердючий, солений бруд. Повітря було гаряче і сухе. Воно швидко вбирало вологу, залишаючи засохлі грудки болота. У всіх нас потріскали й розпухли губи. Язики нагадували вкриті пліснявою подушки. Ми душилися піском, що осідав всередині рота.

Буревісниця перестаралася. Ми страждали не менше ніж повстанці. Видимість впала до десяти метрів. Я ледь бачив людей справа і зліва від мене і тільки двох хлопців з лінії ар'єргарду, які йшли задом наперед переді мною. Факт, що наші вороги були змушені гнатися за нами, обличчям до вітру, мене зовсім не тішив.

Раптом люди в сусідньому строю заметушилися, схопилися за луки. Високі тіні невиразно вималювалися у вихорі пилюки, навколо них розвівалися плащі, що тріпотіли немов велетенські крила. Я натягнув тятиву і випустив стрілу, впевнений, що промахнуся.

Поцілив. Наїзник різко здійняв руки. Його кінь завернув і помчав з вітром, в погоні за своїми позбавленими вершників товаришами.

Вони вперто переслідують нас, тримаються близько, намагаючись перебити нас перш, ніж ми втечемо з Країни Вітрів до краще захищених Сходів Сліз. Вони хочуть, щоб ми всі лежали мертві й пограбовані під немилосердним сонцем пустелі.

Крок назад. Крок назад. Надто повільно, хай йому чорт. Та в нас не було вибору. Як тільки ми повернемося спиною, вони налетять на нас. Ми змушували їх дорого платити за кожну спробу, щоб вгамувати їхній запал.

Чари Буревісниці були нашим найкращим захистом. Країна Вітрів дика і вітряна в свої кращі часи. Неродюча, суха і незаселена рівнина. Місце де піщані бурі звична справа. Та ще ніколи вона не бачила такої бурі, яка тривала година за годиною, день за днем, вщухаючи тільки, коли опускалася темрява. Буревісниця перетворила Країну Вітрів у місце непридатне для життя. І тільки завдяки цьому ми все ще були живі.

Зараз нас було три тисячі. Ми відступали перед безжалісним потоком, що залив Паничі. Наперекір всьому, наше невелике братство зберегло бойовий дух і як тільки Капітан пробився крізь лінію облоги, стало ядром, до якого почали приєднуватися втікачі з місця катастрофи. Ми стали мозком і нервовою системою залишків розбитого війська. Леді особисто відправила накази всім офіцерам Імперії прислухатися до думки Капітана. Тільки наш Загін добився значних успіхів під час північної кампанії.

Хтось виринув з пилюки та вітру, що завивав позад мене і постукав мене по плечу. Я блискавично повернувся. На заміну ще не час.

Переді мною стояв Ворон. Капітан здогадався, де мене шукати.

Голова Ворона була замотана в якесь лахміття. Я примружився, підняв руку, щоб закритися від дошкульного піску. Він прокричав щось схоже на:

-- Кап ви те.

Я похитав головою. Він показав пальцем назад, схопив мене і прокричав у вухо:

-- Капітан викликає тебе.

Звичайно, що викликає. Я кивнув, передав лук і стріли й пішов схилившись перед вітром і піском. Нам бракувало зброї. Стріли, які я йому дав належали бунтівникам. Ми збирали їх після того, як вони зі свистом прилітали з бурої імли.

Крок за кроком, крок за кроком. Я повільно брів, притиснувши підборіддя до грудей, зіщулившись і примруживши очі, а мені по маківці голови барабанив пісок. Мені не хотілося повертатися. Капітан не скаже мені нічого хорошого.

На мене вилетів великий кущ, що підскакував