Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рано чи пізно це трапляється з кожною з нас, подумала я. З категорії «жінка» ми переходимо в категорію «викладач», «чиновник», «друг»... Втім, з чоловіками те саме. Дехто вважає, що це природний стан речей і що так і треба. Навіщо потрібні теплі іскорки в поглядах незнайомих людей? Навіщо випадкові усмішки? Адже юрба вийде з автобуса на кінцевій зупинці й розбредеться в різні сторони, іскорки згаснуть...
І хрін би з ними! Я людина самостійна й самодостатня, не бачитимуть чоловіки в мені «привабливої дівчини» — переживу. Але Сем...
Я схопилася за голову. Усі чоловіки на світі могли зникнути просто зараз, але якщо з мого життя зникне Сем... Цього не може бути! Це несправедливо...
— Стоп істерика, — сказав Піпл, втягуючи носом повітря. — З тобою ще нічого не сталося.
— Сталося, — прошепотіла я. — Я відчуваю, як вона мене ссе... Обгризає кісточки...
— Це самонавіювання! — він поклав мені руку на плече. — Послухай. Сьогодні ти викинеш її за портал. Власними руками.
Я вдивлялась у свої нещасні порізані долоні...
І вирішила битися за себе так, як божевільний ведмідь Грізлі б’ється за свій барліг.
* * *Ліза під’їхала хвилин через десять. Ми з Піплом влізли на заднє сидіння.
— Є новини? — Ліза рушила. Вона трималася чудово — наче нічого між нами не сталося.
— Тямуща Тінь, — повідомив Піпл. — Добре присмокталася, чисто. Транзакція йде з середньою інтенсивністю, я даю ще три години.
— Мені чи Тіні? — я не змогла приховати істеричних ноток у голосі.
— Тіні, — незворушно відгукнувся Піпл, — щоб осміліти й підібратися ближче, як вони люблять. А тобі я даю три години, щоб спокійно її дочекатися, взяти за зябра й викинути за портал.
— А якщо не вийде?
— Ну, раніше ж виходило!
— У дев’яноста відсотках випадків?!
— Це дуже висока ймовірність, Дашо, — Ліза глянула на мене через водійське дзеркало. — Дев’яносто зі ста — прекрасний показник. Ми не дамо їй закінчити транзакцію. А ти вертайся на заняття і вдавай, що нічого не підозрюєш.
— Тінь так легко обдурити?
— Дашо, вирішувати тобі, — м’яко втрутився Піпл. — Ми як фахівці можемо тільки давати рекомендації. І от ми вважаємо, що тобі треба розслабитися — і підпустити її до себе.
— А ми не будемо чекати, — Ліза дивилася на дорогу. — Льоша просто зараз піднімає соціальні мережі. Ми з Гришею перевіряємо твої контакти — однокурсників, викладачів...
— Ви з Гришею?
Піпл штовхнув мене ліктем у бік. Я прикусила язика.
— Ми досвідчені працівники, і в нас збалансована команда. — Ліза пригальмувала коло тротуару: за сотню метрів височів мій навчальний корпус. — Просто повір нам.
В опущене вікно влетіло сонечко, вдарилося зсередини об вітрове скло і впало на спину, безпорадно ворушачи лапками.
— Якби хтось з моїх, як ти кажеш, «контактів» був Тінню, я б помітила...
— Не обов’язково. Ти ж не увесь час напоготові.
Я обережно підставила палець. Сонечка завжди повзуть по руці вгору й, добравшись до найвищої точки, стартують. Це не було винятком — розгорнуло крильця й злетіло, на щастя, я встигла виставити руку у вікно...
Задзвонив телефон. Неначе відповідаючи, загупала кров у вухах.
— Привіт, Дашо! Ти не на заняттях?
— Привіт, Сем. Ні, в нас перерва.
— Чудово... Ти вибач, але в мене дозріла зухвала пропозиція.
— Давай. У сенсі зухвальствуй.
— Ти не хочеш сьогодні прийти до мене в гості? Тобто мається на увазі культурна програма: вино, кіно, доміно... У сенсі караоке...
Пристойні дівчата так не поводяться, з гіркою усмішкою подумала я. Якби моя мама дізналася, що я чиню...
Сем стурбувався:
— Тобто пропозиція занадто зухвала?
— Ні, — сказала я. — Ти мене неправильно зрозумів... Коли?
Він страшенно зрадів. Його голос не брехав:
— А коли тобі зручніше? Годині о шостій? Чи о п’ятій? Або... та хоч зараз! Я винаймаю класну квартиру, тобто батько мені винаймає... і зовсім поруч з універом! Що замовити — суші? Піцу? А може, ти хочеш чогось особливого з ресторану? Скинути тобі меню?
Я примружила очі. За два минулі дні я встигла забути, який Сем мажор, як він любить замилювати очі, який він, по суті, інопланетянин. Мені б довелося це міняти або з цим миритися... Але це перестане бути моєю проблемою через три короткі години.
— Нічого не треба, Сем. Завари чаю, а я принесу тортик. Я зможу в тебе бути...
Я піднесла до очей годинник на зап’ясті.
— ...години через три. О п’ятій... буде нормально?
Ліза й Піпл дивилися на мене. Ліза — з розумінням. Піпл — з якоюсь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.