Читати книгу - "Джим Ґудзик і машиніст Лукас"

острів, який мав зустрітися їм на другий день подорожі рівно о 12 годині опівдні у точці 321 градус 21 хвилини і 1 секунди західної довготи та 123 градусів 23 хвилин і 3 секунд північної широти.

Капітан, обличчя якого так видубили вітри та морське повітря, що воно було схоже на стару шкіряну рукавицю, від подиву роззявив рота.

– Вкуси мене п'яна акула! – пробасив він. – Я вже півсторіччя ходжу по морях, але плавучого острова ще ні разу не бачив. А звідки ви так точно знаєте, що завтра опівдні він пропливе саме там?

Друзі пояснили. Капітан примружив одне око та пробурчав:

– Ви що, хочете мене розіграти?

Проте Джим із Лукасом запевнили його, що справа серйозна.

– Добре, – сказав на це капітан та поскріб за вухом, – подивимось. Усе одно ми завтра опівдні будемо саме в тій точці, яку ви описали. Якщо погода не зіпсується.

Друзі знову спустилися до царя та маленької принцеси. Потім усі вони влаштувалися на передній палубі в кутку, захищеному від вітру, і стали грати у "Людино, не сердься!". Лі Сі ще не знала, як грати, і Джим пояснив їй правила. Після двох партій в неї стало виходити краще, ніж у всіх інших, і вона весь час вигравала.

Джимові більше хотілося, щоб вона не була такою ловкою, тоді б він зміг їй допомогти. Проте саме вона давала йому доцільні поради й виявлялася більш кмітливою. Звісно, Джимові це було не дуже приємно.

Пізніше, коли вони сиділи за обіднім столом, цар поцікавився:

– Скажіть, будь ласка, Джиме, і ти, Лі Сі, а коли, власне, ви збираєтеся святкувати заручини?

Маленька принцеса трохи почервоніла та сказала своїм пташиним голоском:

– Це має вирішити Джим.

– Ну, я не знаю, – відгукнувся Джим, – усе залежить від тебе, Лі Сі.

Проте вона опустила очі та похитала голівкою:

– Ні, ти маєш сказати.

– Добре, – сказав Джим після певного розмірковування, – тоді давайте відсвяткуємо заручини в Усландії.

Усі погодилися. А цар додав:

– Весілля ви зможете відсвяткувати пізніше, коли будете вже достатньо дорослими.

– Так, – відповіла маленька принцеса, – коли Джим навчиться читати та писати.

– Та не хочу я цим штукенціям вчитися! – заволав Джим.

– Ах, Джиме, ну будь ласка! – упрошувала Лі Сі.– Ти маєш навчитися писати, читати та рахувати! Зроби це для мене!

– Навіщо? – не зрозумів Джим. – Ти й сама все це вмієш, для чого мені ще навчатися?

Маленька принцеса схилила голівку набік і промовила тихим, уривистим голоском:

– Джиме, я ж не можу… це саме… так не годиться… словом, мені б дуже хотілося, аби мій наречений був не тільки хоробрішим, але й набагато розумнішим за мене, щоб я могла ним захоплюватися.

– Так-так! – сказав Джим із запеклим виглядом.

– Ось що я думаю, – примирливо пробурмотів Лукас, – не варто нам зараз про це сперечатися. Може бути, колись Джим сам захоче навчитися читати та писати й займеться цим. А якщо йому не хочеться, то й гаразд. Рішення треба залишити за ним, така моя думка.

Більше вони вже до цієї теми не поверталися, проте Джим постійно міркував над останніми словами, що сказала маленька принцеса.

Наступного дня за кілька хвилин до півдня, коли вони обідали, матрос із грот-щогли крикнув, приклавши долоню до рота:

– Земля-а-а!

Усі скочили та помчали на ніс корабля дивитися. Джим, видершись по канату, побачив її першим.

– Острів! – схвильовано заволав він. – Там! Зовсім малесенький острівець!

І коли корабель підійшов ближче, решта теж побачила маленький острів, що весело плив хвилями.

– Гей! – гукнув Лукас капітанові.– Що ви тепер скажете?

– Та нехай мене розчавить застуджений морж! – відповів капітан. – Якби я сам його не побачив, ніколи у це не повірив! Як же нам його виловити?

– А у вас на борту немає випадково великих сітей для риболовлі? – запитав Лукас.

– Є! – відповів капітан. Він наказав матросам розставляти сіті та скерував корабель навколо острівця. Інший кінець сіті вони не стали опускати у воду, а закріпили на палубі. І коли корабель повернувся до вихідного пункту, вони витягли цей кінець, і плавучий острівець опинився, наче на великому аркані, на буксирі у корабля. Матроси підтягли його ближче, щоб краще роздивитися. Дракониця й насправді заслужила похвали за те, що вказала друзям саме цей острівець. Кращого, мабуть, не було в цілому світі.

Він був хоча й трохи менший від Усландії, зате майже ще красивіше. Три тераси із зеленими лужками, на яких росли різні дерева, височіли сходинками одна над одною. Серед дерев, до речі, росли три прозорих, як в Мигдалії.