Читати книгу - "Стежкою легенд"

і прилипають до листя роридули.

Але дивна річ: роридула не живиться спійманими мухами, вони потрібні цій рослині лише як принада. Вчені недавно з'ясували, що роридула «дружить» з… павуками. Павуки опилюють її квіти. Щоб привабити бажаних гостей, роридула потурбувалася про багате для них частування — різноманітне меню із мух, комарів і мошкари. Павуки, які відвідують безкоштовні «їдальні» роридули, живляться виключно комахами, які поприлипали до її листя. Вони розучилися самі ловити здобич. Переповзаючи з рослини на рослину, восьминогі утриманці роблять тим самим перехресне запилення.

Не всі комахоїдні рослини створені, так би мовити, за принципом «липучого паперу». Є серед них вправні мухолови, які хапають мух своїм листям, неначе рука ми! В американської мухоловки листя по краях утикане довгими зубцями. Варто до них доторкнутися, як зразу ж обидві половинки листка згортаються вздовж по середній жилці — ніби згортається книга. Складений навпіл листок міцно, як капканом, тримає комаху-бранця. Вона тут же в зеленій темниці і перетравлюється.

Пастки тропічних рослин-хижаків.

Дивно, що в листках комахоїдних рослин, як і в тканинах тварин, розвиваються біоструми. Коли замкнути між контактами гальванометра — приладу для вимірювання електричного струму — листок мухоловки, то стрілка приладу відхилиться: прилад зареєструє струм.

Від основи до вершечка листка тече біострум позитивного знака, а по черешку — негативного. Дослідження свідчать, що джерела біострумів містяться у верхніх шарах клітин листкової пластинки і в середній жилці. Кожен дотик до листка викликає зміну напруги струму, що супроводжує в тканинах дивної рослини, як і в людському організмі, всі явища сприйняття і передачі збудження.

Батьківщина комахоїдних рослин — тропічні краї. Тут вони відрізняються особливою різноманітністю. Описано вже понад п'ятсот видів рослин-хижаків. Всі вони невеличкі. Найбільші пастки в латаття і дарлінгтоній не перевищують у довжину п'ятдесят — сто сантиметрів. Інші мухоїди ще менші — великі жуки та бабки без усяких зусиль звільняються від їхніх капканів. Але уявіть собі, що росичка виросла в 50-100 разів! Такою її зробила людська фантазія, і її жертвами стали вже не мухи, а звірі і люди. Так народилася легенда про дерево-людожер а.

МЕТЕЛИКИ ЛЕТЯТЬ ДО АФРИКИ

У середньовічних літописах зустрічаємо дивні повідомлення про навалу метеликів. Мільйони метеликів з'являлися в небі, чорним хмариськом закриваючи небозвід. Сонце меркло над людськими головами, шелест крил заглушав голоси.

1104 року страхітлива зграя метеликів «затьмарила сонце» над французьким містом, посіявши паніку серед його мешканців. 1272 року такого ж страху зазнали італійці. 1508 року ціле хмарисько капустяного білана пролетіло над Кале. 1745 року величезна зграя цих білосніжних метеликів спустилася на німецьке село Харра. Мешканцям здалося, ніби серед спекотного літа раптом знялася хурделиця.

Навали метеликів відзначені також у 1741, 1805 і 1906 роках. Скільки забобонних страхів породжували вони!

Метелики, які вилітали з країни, — погана прикмета! Чекали кінця світу, пришестя антихриста, моровиці, міжусобиці… Чого тільки не чекали!

Контрабандисти, а згодом альпіністи знаходили високо в горах льодовики, геть усіяні мертвими метеликами. Негода заставала метеликів над перевалом у час перельоту через гори. Іноді морські узбережжя на цілі кілометри, мов білим шумовинням, вкривалися напівживими метеликами — капустяними біланами. Очевидно, летіли вони через море проти вітру і в знемозі попадали на морський пісок, тільки-но досягли берега.

Моряки не раз бачили в Середземному морі зграї метеликів, які летіли на південь. Вони мали, здається, свою теорію з приводу цього явища: метелики летять зимувати до Африки.

Просте припущення, але ще кілька десятиліть тому багатьом біологам воно здавалося абсолютно неймовірним.

Карл Лінней уважав, що навіть ластівки зимують на дні моря. Натуралісти в його час іще нічого, по суті, не знали про перельоти птахів. Хто міг тоді без жартів обговорювати безглузду ідею про комах, які відлітають зимувати до Африки?

Виявилося, одначе, що давній «морський» міф — істинна правда.

Перші несміливі голоси на його захист пролунали серед ентомологів [59] на початку нашого століття. Серйозно взялися вивчати проблеми метеликових перельотів американські вчені. Їм було легше, ніж європейським колегам, здійснити такі дослідження: у США й Канаді водиться монарх — класичний зразок перелітного метелика. Регулярно, суворо у певний час, весною і восени ці гарні чорно-жовто-червоні метелики вирушають у дальні мандрівки.

Восени монархи з усієї Північної Америки летять широким фронтом на південь, долаючи відстань понад З тисячі кілометрів. Зимують вони в Мексіці, на Кубі і Багамських островах. Багато метеликів осідає і в Південній Каліфорнії.

Тут ростуть так звані «метеликові» дерева. Їх обліплюють тисячі монархів. З року в рік зимують монархи на одних і тих самих деревах, вкриваючи гілки й листя суцільною живою масою. На гілці завдовжки 30 сантиметрів один дослідник нарахував понад сотню зимуючих монархів. Як правило, метелики сидять нерухомо. Лише тоді, коли сонце починає дуже припікати, неохоче міняють місцеположення. Навесні оживають, починають відвідувати місцеві квіти і поступово відкочовують на північ. Дорогою метелики розмножуються. Відклавши яйця, гинуть. Молоде покоління летить далі на північ, в «обітовану землю» предків, а восени юні монархи знову летять на південь, на зимівлю.

Монархи — чудові літуни: їх сотні разів знаходили в Європі, ловили і в морі за 200–300 миль від берегів Англії. Проте не ясно, чи самі метелики долали простори Атлантичного океану, чи їх заніс так далеко від батьківщини ураган.

Перельоти західноєвропейських метеликів вивчили німецькі ентомологи Г. Вернеке і К. Гарц, англієць К. Вільямс, голландець Б. Лемпке і лікар Р. Льолієр із Швейцарії.

Європейські метелики за характером своїх перельотів поділяються на три основні групи. Метелики першої групи просто залітають з півдня, наприклад, лінійний і олеандровий бражники. Олеандрового бражника знаходили влітку навіть під Казанню і