Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

ножиць у кишені, його губи ворушилися. Після п’ятої чарки Ворт жалібно протягнув:

— Я не проти того, щоб робити людям добро, але мені хотілося б розповісти про це.

А ти мені не даєш. Мені хочеться лише трохи вдячності.

— Гаразд, розповідай, — погодився Кармайкл. — Давай, вихваляйся. Кому це заважає?

Ворт був задоволений.

— Дані щодо копалень — ось у чому штука. Тебе не було сьогодні в редакції, та я перехопив їх. Звіривши з нашими даними, я помітив, що твоя інформація про «Транс-Стіл» була геть неправильна. Якби я не виправив цифри, то так би воно й потрапило до набору…

— Що?

— «Транс-Стіл». Вони…

— О-ох, бовдуре, — простогнав Кармайкл. — Я знаю, що мої дані не збігаються з редакційними. Я хотів написати доповідну, щоб їх виправили. У мене власне джерело інформації. Чого ти лізеш не у свої справи?

Ворт закліпав очима.

— Я хотів допомогти.

— Акції могли б зрости на п’ять доларів, — сказав Кармайкл. — Після довгих пошуків я таки докопався до надійних джерел інформації… Послухай, чи матеріал уже підписаний до друку?

— Не знаю. Мабуть. що ні. Крофт ще вичитував гранки…

— Чудово, — вигукнув Кармайкл. — Наступного разу… — Він підтягнув шарф, підхопився з місця й попрямував до виходу; за ним плентався протестуючий Ворт.

За десять хвилин вони дісталися до редакції й дізналися від Крофта, що гранки вже передали до друкарні.

— Ну то й що? Чи було… До речі, де тебе носило сьогодні?

— Клеїв дурня, — огризнувся Кармайкл і пішов геть.

Вечірня прохолода не тверезила, суміш житнього віскі з простим давалась взнаки. Похитуючись, стежачи, як колихається тротуар, він стояв на бровці і роздумував.

— Пробач, Тім, — озвався Ворт. — Але вже дуже пізно. Нічого страшного не сталося.

Використати редакційні дані — це дуже правильно.

— З мене досить, — прорвало Кармайкла. — Огидний нікчема…

Він був п’яний і злий. В раптовому пориві зупинив таксі й помчав до друкарні. Збентежений Ворт супроводив його.

У приміщенні друкарні панував мірний стукіт. Монотонне погойдування в таксі викликало у Кармайкла приступ нудоти, боліла голова, і алкоголь шумував у крові. Гаряче повітря і запах фарби викликали відразу. Великі лінотипи гуркотіли й лящали. Навколо них метушилися люди. Все це скидалося на кошмарний сон, Кармайкл зсутулив плечі і непевною ходою рушив уперед, коли щось шарпнуло його назад і почало душити.

Ворт пронизливо закричав. На його обличчі була гримаса п’яного жаху. Він безпорадно розмахував руками.

Все діялось як у кошмарному сні. Кармайкл побачив, що сталося. Кінці його шарфу потрапили в рухомий механізм, котрий невблаганно підтягував його до металевих зубців колінвалу. До нього бігли люди. А кругом лунав оглушливий гуркіт і брязкіт. Кармайкл учепився руками в шарф.

— …ножа! Розрізати його! — кричав Ворт.

Алкоголь притупив гостроту сприйняття дійсності, і це врятувало Кармайкла. Тверезий, він був би безпорадний у паніці. Щоправда, йому було важко зібратися з думками, але коли це вдалося, вони були ясні й зрозумілі. Він згадав про ножиці і засунув руку в кишеню. Витяг їх з картонних піховок і заходився квапливо краяти шарф.

Шмат білого шовку щез між зубцями машини. Кармайкл помацав рештки шарфу на своїй шиї і силувано засміявся.

Містер Пітер Теллі сподівався, що Кармайкл до нього більше не прийде. Ряди імовірності вказували на два можливі варіанти; в одному з них — усе гаразд, а в іншому…

Наступного ранку Кармайкл завітав до крамниці й простягнув п’ять доларів. Теллі взяв гроші.

— Дякую. Ви могли надіслати мені чек.

— Так. Але я не мав би змоги дізнатися те, що мене цікавить.

— Ні. — відказав Теллі і зітхнув. — Ми домовились, чи не так?

— Ви засуджуєте мене? — спитав Кармайкл. — Минулого вечора… Ви знаєте, що сталося?

— Так.

— Яким чином?

— Що ж, можу розповісти, — сказав Теллі. — Однаково ви б дізналися. Напевно дізналися б.

Кармайкл кивнув, сів і припалив сигарету.

— Логічно. Ви ніяк не могли зорганізувати цей невеличкий нещасний випадок. Бетсі Хоуг вирішила не прийти на побачення ще зранку. До того, як я бачився з вами. Це започаткувало цілу низку подій, що призвели до нещасного випадку. Отже, ви заздалегідь знали про те, що станеться.

— Знав.

— Передбачення?

— Спецпристрій. Я побачив, що вас може удавити машина…

— Мається на увазі втручання в майбутнє?

— Звичайно, — погодився Теллі, його плечі важко опустилися. — Існує безліч можливих варіантів майбутнього. Різні ряди ймовірності. Все залежить від наслідків різних криз, в міру того як вони виникають. Я фахівець з електроніки. Кілька років тому, майже випадково, я натрапив на принцип бачення майбутнього.

— Як?

— В основному використовується індивідуальне наведення на кожну людину. Заходячи до крамниці, ви потрапляєте в промінь мого пристрою. Він міститься в задній кімнаті. Повертаючи верньєр, я перебираю можливі варіанти в майбутньому. Інколи їх багато. А інколи — лише кілька. Так наче в ефірі — часом радіостанцій мало. Я дивлюсь у свій прилад, бачу, що вам треба, і даю цю річ.

Кармайкл випустив дим через ніс. Примруживши очі, він розглядав сизі кільця.

— Ви простежуєте все життя людини в трьох, чотирьох чи більше варіантах?

— Ні, — відказав Теллі. — Я відрегулював свій пристрій так, що він реагує на кризисні криві. Коли такі зареєстровані у людини, я простежую їх далі й виявляю можливі варіанти безпечної й вдалої протидії.

— Сонцезахисні окуляри, яйце, і рукавички…

— Містер… е-е… Сміт — один з моїх постійних клієнтів. Коли з моєю допомогою він успішно долає кризу, то повертається знову, для чергового обстеження. Я визначаю його наступну кризу і забезпечую всім, що знадобиться для її подолання. Я дав йому вогнезахисні рукавички. Приблизно через місяць