Читати книгу - "Чінгісхан"

Як півсвіту пройдеш за каганом.

Знову всі монголи підхопили приспів:

Ох, мої ви скарби і слава!

Молодий співак виводив далі:

Коли сядеш на коня швидкого, Враз наблизиш дальнії простори. Коли знищиш ворога лихого, Прийде край і розбрату, і горю.

Монголи знову повторили приспів, і старий монгол заспівав:

Кожен зна, хто бачив Чінгісхана, — Світ не мав ще велетня такого, Піднесемо ж славу Чінгісхана І дарами, й співом перемоги!

— Віддамо ж славу Чінгісханові! — вигукнули монголи. — І сьогодні будемо веселитися! — підтримав натовп. Усі засвистіли, загукали, заплескали у долоні.

В середину кола пробралися танцюристи і вишикувались у два ряди лицем в лице. Під спів монголів і удари бубнів вони почали танцювати на місці, наслідуючи ведмедів, перевалюючись, притупуючи і спритно стукаючи один одного підошвами. Разом вихопивши мечі, вони заходилися високо стрибати, розмахуючи зброєю, блискаючи сталлю кинджалів у червоній заграві палаючих багать.

Чінгісхан, зібравши у широку п’ятірню руду бороду, сидів нерухомий і безмовний з палаючими, як жар, некліпаючими очима.

Танці і крики обірвались… Новий співак почав похмуру і урочисту пісню, улюблену пісню Чінгісхана:

Згадаймо, Згадаймо степи монгольські, Золотий Онон, Голубий Керулен! Тричі по тридцять Монгольське військо Втоптало в пил Непокірних племен. Ми кинем народам Грозу і пломінь, Посіємо смерть, Чінгісхана сини. Піски сорока Пустель за нами, Кров’ю убитих Залиті вони. «Рубайте, рубайте Старих і юних! Над всесвітом знався Монгольський аркан!» Так велів, повелів У пожежах повсюдних Рудобородий бич неба Батир Чінгісхан. Він сказав: «Вам роти Я цукром напхаю! Обгорну животи Вам у шовк і парчу! Все — моє! Все — моє! Я страху не знаю! Я весь світ До сідла мого прикручу!» Вперед, уперед, Швидконогії коні! Вашу тінь Обганяє народів страх… Ми не припиним Стрімкої погоні, Аж поки гарячих Коней не скупаєм В Останньому морі, В незнаних краях…

Слухаючи улюблену пісню, Чінгісхан похитувався і підспівував низьким хрипким голосом. З його очей текли великі сльози і скочувались по жорсткій рудій бороді. Він втер обличчя полою соболевої шуби і кинув у бік співака золотий динар. Той спритно його спіймав і впав ниць, цілуючи землю. Чінгісхан сказав:

— Після пісні про далекий Керулен мою печінку гризе печаль… Я хочу потішитись. Ойє, Махмуде-Ялвач! Накажи, щоб оці дівчата проспівали мені приємні пісні і мене розвеселили!

— Я знаю, які пісні ти, государю, любиш, і зараз поясню це співачкам… — Махмуд-Ялвач статечно і поважно пройшов до натовпу бухарських жінок і пошептався з ними. — Отже, — сказав він, — заспівайте таку пісню, щоб ви завили, немов вовчиці, які втратили малят, і нехай старі теж підвивають… Інакше ваш новий повелитель так розгнівається, що ви позбудетесь вашого волосся разом із головами… © http://kompas.co.ua

Жінки стали схлипувати, а Махмуд-Ялвач з гідністю повернувся на своє місце біля