Читати книгу - "«І бачив я звірину...», Віктор Васильович Савченко"

під словом «плоди» вгадуються новонароджені люди, то значення слова «листя» не зрозуміле. Можливо, це той нематеріальний світ духів, в оточенні якого живе земна людина. В апокаліптичні часи цей світ був заселений темними. Оскільки вжите слово «народів», тобто людей планети, то є підстави думати, що це, справді, духи, які підживлюватимуть енергетику сутностей, а не потворитимуть її, як це було в недалекому минулому.

«3 І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому. 4 І побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чолах.»

Прокляття, як і бажання завдавати лихо іншому, з’являється у людини, враженої сатанинством, а саме — в часи активного Орба, тобто тоді, коли тінь від нього на земний світ була найгустішою.

Слово «раби» тут ужите не в значенні «невільники», а в значенні «свідомі виконавці».

«І побачать лице Його…» Оскільки лице Бога побачити нікому не дано, то йдеться про лице Христа. Отже, з Новим Єрусалимом у земний світ прийде й Месія. «А ймення Його — на їхніх чолах..» Чоло, точніше середина чола, є енергетичним центром свідомості. Тобто в свідомості людей — громадян Нового Єрусалима буде віра і символ Христа. Цю ж метафору («на їхніх чолах») Іван Богослов уживав, коли казав про людей, які прийняли образ звірини на свої чола.

«І ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки.»

Щоб збагнути смисл цього стиха, треба знову згадати слова Нострадамуса: «…і передуватиме тому (утворенню імперії антихриста) затемнення Сонця, найтемніше і найнепроглядніше від часу сотворіння світу і до смерті і страти Ісуса Христа аж до нашого часу…» (Тобто до 1556 р.). Ідеться про період, коли астральна аура — Орб перебувала найближче до землі і водночас була найактивнішою. Згідно з окультним ученням, світлі сутності приходять у земний світ від Сонця. В часи, наближені до 1881-го року, прихід їх блокувався й потворився Темним сателітом. У той час, справді, потрібні були «світло світильника» і «світло сонця», тобто духовно чисті люди, які у мороці сатанинства стали б світильниками істини й гуманізму. Зокрема, для українського народу таким світильником став Тарас Шевченко.

І ще одне: «до смерті і страти Ісуса Христа.» Чому Нострадамус згадав цю подію в тексті, де йдеться про «затемнення Сонця»? Тому, що то було століття також найбільшої активності Орба (див. розділ «Темний сателіт (Орб)», Графік 3). Тобто тоді також було «затемнення Сонця». А в тогочасній темряві найяскравішим із світильників був Ісус Христос, а також — Іван Предтеча, апостоли та інші люди, які запалили сім свічок віри.

«6 І сказав він (ангел) до мене: «Це вірні й правдиві слова, — а Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. 7 Ото, незабаром приходжу.

Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!»

Іншими словами: Бог духів пророчих послав свого ангела, щоб він показав своїм рабам через Івана, що незабаром статися мусить.

Слово «незабаром» ужито тому, що пророцтва св. Івана почали збуватися одразу після їх описання. Вони побудовані так, що таємне ставало явним тільки після того, як подія збулася. Але й тоді не кожному дано було розпізнати в ній передбачення, що справдилося. Так, мені почала відкриватися та частина пророцтв, свідками якої був я, мої батьки, люди попередніх поколінь, що їм довелося пережити довгу ніч червоного сатанинства, а саме з 13-ї глави.

З цього числа — а воно означає слово «смерть» — і починається майбутній літопис справжнього армагедона. Це в 13-й главі наводиться число звірини — 666. Не випадково перша голова звірини Ленін своєму наказу про знищення священиків дав номер 13 666 /2.

Події, які сталися в християнському світі в період від кінця першого—початку другого століття н.е. і до прелюдії

випробуванням і, мабуть, становлення віри. 22 в сумі дає чотири, симетрію, хрест, сузір’я у формі хреста, що було знаком посвячених і використовувалося в містеріях стародавнього Єгипту. Символ цей зберегли єсеї. Найвищим ступенем посвяченості у єсеїв був четвертий. Його надавали тільки тому, хто сягнув найвищого пророчого обов’язку. Такий обов’язок узяв на себе Ісус і його затвердили посвяченим четвертого ступеня старійшини єсейської общини. Напевне, існує слово чи значення, що його ховає в собі число 22, яке, будучи «прочитане», дало б точне тлумачення подій, про які йдеться в стихах 11–13 гл. 22-ї. Проте основною складовою того символу мусив би бути хрест. Бо хрест — це обов’язок перед людством, готовність відповідати за гріхи інших. Те, що колись узяв на себе один, буде властиве всім — у більшій чи меншій мірі. Такими будуть люди Нового Єрусалима — віри, яка спуститься з неба до людей, що мешкають за 2269 км від Старого Єрусалима; і почнеться впровадження віри з п’ятдесятого градуса Північної Широти.

«Час бо близький! Неправедний — нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий — нехай ще освячується!»

Якщо уявити людство, як натовп, який з’являється з туману, рухається в одному напрямку і зрештою зникає в іншому тумані в кінці дороги, то сучасне людство — це останні з тих (кількох поколінь), хто перебуває між двома розливами туману. Людям цим дано чинити все, що чинилося й до них. Але якщо раніше «заплату» отримували там — за межею, то тепер «12 Ото незабаром приходжу і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.» Тобто кожен отримає зароблене у цьому — земному житті.

«14 Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто.»

Йдеться про тих, хто покається, очиститься душею, щоб потрапити в потік живої води, який витікає від Престолу, і зрештою втілитися під якимось із дванадцяти «колін Ізраїля» та опинитися поміж вірних Нового Єрусалима.

«15 А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни,