Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 52. Вечірня вилазка: тріо пустунок

Чи варто говорити, що задум Льоти мені відразу ж не сподобався? Але як казали мої батьки: пообіцяла – будь добра виконати. Ех, матусю, знала б ти, у що я знову вляпуюсь.
Мало того, що «академія» задумала чисто жіночу помсту обраниці ректора, так вона ще й мене вирішила у все це вплутати. Але скільки не зітхай, а треба продовжувати непомітно пробиратися до підвалів академії, де ми дістанемо бруд, що не змивається. Льоті потрібні мої «живі» руки, які зможуть змішати цей інгредієнт з пінкою для вмивання ненависної для "Академії" жінки. Мені її вже заочно щиро шкода, і я подумки заздалегідь прошу пробачення.

- Ти впевнена, що то гарна ідея? А раптом нас зловлять? – шепотіла я заводилі нашої міні-банди.

- Мої ідеї апріорі не можуть бути поганими, та я просто майстер інтриг та змов, - підморгнула мені бешкетниця, на що я лише похитала головою. "Дитячий садок, Амі", - як сказав би мені Кіл. Ех, чоловіче, добре хоч ти полетів і не бачиш мою ганьбу.
Кралися ми непомітно і вже опинилися з іншого боку академічної будівлі, Льота підійшла до сірої ділянки стіни, яка нічим не відрізняється від сотень інших, але вона впевнено тицьнула в одну з цеглин, пропонуючи мені прикласти до неї долоню:

- Тут, тільки не помилися. Я звичайно контролюю весь захист, але Фен може щось відчути, - її слова зовсім не додали мені впевненості, але руку я все ж таки простягла, збираючись торкнутися зазначеного місця. - А що це ви тут робите? - почувся гучний шепіт зовсім поруч, і я підскочила на місці від переляку, їжачки-перебіжчики, хто тут?
Я акуратно повернулася на голос, вигадуючи виправдання своїм діям. А коли я глянула в обличчя тієї, що зловила нас на гарячому, то не змогла стримати подих полегшення.

- А, це ти, Христина, - я посміхнулася своєю єдиною в цій академії знайомою, і вона відповіла мені тим самим.

- То що за вилазка? Поділітеся? - Вона була сповнена ентузіазму, а я дивилася на Льоту, задум був її, а я так - просто виконавець.
"Ти хоч в курсі хто вона така?", - задала мені уявне питання «академія».

"Ні" - тільки і відповіла їй я.

"Вона ж племінниця Феніара", - приголомшила мене звісткою моя подільниця.

«Біс, здається ми потрапили», - Льоті-то що, вона ж не жива, а от з мене можуть і сім шкурок зняти, коли дізнаються, чим ми тут у вільний від навчання час займаємося.

- Чого ви примовкли? Чи мене обговорюєте? - Христина склала руки під грудьми в очікуванні відповіді.

- Ну… Ми це… - ораторство – не мій коник, я почала мямлити, не знаючи як викрутитися.

- Ми тут суто у справі, - виступила вперед Льота, розкриваючи наші з нею плани, - збираємося трохи нашкодити протеже твого дядька. - Я закотила очі, сумніваючись у вмінні «академії» вести переговори з можливим союзником.

- А тобі чим вона вже встигла насолити? - Задала мені питання іменита племінниця, на що я дала найправдивішу з відповідей:

- Нічим, я тут через власну дурість і дану мною обіцянку, - Льота голосно пирхнула, але коментувати не стала, а Христина ненадовго задумалася, кивнула якимось своїм думкам і заговорила:

– Я в справі, ведіть, – коротко і зрозуміло. Я лише знизала плечима, зате задоволена «академія» знову вказала мені на цеглу:

- Прошу, - я шумно видихнула і приклала свою долоню на вказане мені місце.
Частина стіни зникла, і ми побачили неширокий прохід. Перші три сходинки освітлював повний місяць на небі, а далі була непроглядна темрява.

- Нам би світло, - задумливо промовила я, а Христина тим часом створила невелику вогняну кульку.

- Думаю цього вистачить, - сказала вона і зробила крок у проріз першої, відразу за нею пішла я, а замикала нашу ходу усміхнена Лета.
Спуск досить швидко закінчився, і ми опинилися перед старими дверима. «Академія» з обличчям справжнього фокусника дістала з повітря цілком матеріальний ключ і поспішила відкрити нам. Ага, значить, вона може рухати і переносити речі, тоді не розумію навіщо ми їй, якщо вона й сама може насолити тій професорці.

- Самій нудно, - прокоментувала мої думки ця бешкетниця, а я забурчала, що вона знову лізе в мою голову, - Ти просто голосно думаєш, - не погодилася зі мною «академія».
Приміщення виявилося невеликим, але воно було заповнене різними коробами, баночками, згортками. Та як тут щось можна знайти? Христина грюкнула в долоні, промовивши якусь фразу драконячою мовою, і її кулька попливла вгору, висвітлюючи площу наших пошуків.

- Що ми хоч шукаємо? - племінниця ректора засучила рукави своєї курточки, збираючись працювати з подвійним ентузіазмом. Схоже, у неї був зуб на ректорську протеже.

- Десь тут мають бути барила з аніліном, - діяльна Льота вже попрямувала до одного зі стелажів і почала його переривати.

- О, і кого ми фарбуватимемо? – було видно, що й у Христини вже руки свербіли, а я спокійно зайняла місце біля невеликої шафи, обшукуючи його полиці.

- Професора Олівію  Сербіан, кого ж ще? - Задала риторичне запитання «Академія», і ми всі замовкли, зайнявшись пошуками кожен у своїй частині комори.

- Знайшла щось схоже, - я витягла на світло невелике барило з рідиною, що переливалася в ньому. Льота відразу кинула пошуки і з поглядом кота на валеріану простягла руки до моєї знахідки:

- Моя ж ти лапонька, - посміхнулася пустунка, дістаючи з кишеньки свого комбінезону пляшечку, у якому була пінка для вмивання.

- Звідки вона у тебе? - Мені тільки і залишається, що дивуватися.

- Стягнула у противної професорки, - і не думала приховувати ця маленька злодійка, ось тобі й давня академія, та вона ж справжня малолітня хуліганка! - Між іншим я все чую, Амеліє, - з докором подивилася на мене Льота, а Христина в нерозумінні дивилася на нас обох:

- Ви про що? - Задала вона цілком логічне питання.

- Та ця малявка обізвала мене малолітньою хуліганкою в думках, - я трохи почервоніла, а Христина пирснула в кулачок.

- Ну... Є трохи, - добила вона «академію», а та ображено підібрала свої губи.
Але довго вона на нас не гнівалася, акуратно відкрила обидві ємності і капнула кілька крапель у пляшечку з пінкою, легенько все перемішуючи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍