Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Трохи зусиль… І на місці.

– Так просто не знімеш, – сказав Богдан.

– Не хочу його знімати. Дякую!

– Носи на здоров'я.

«Дякую».

Чорт забирай, щастя розпирало груди Мирослава, а він видавив із себе жалюгідне «дякую». Втім, йому ніколи не вдавалося гарно говорити, але він міг подякувати Богданові інакше. Мирослав взяв його за щоки і глибоко поцілував, а потім дозволив робити з собою все, на що Богданові вистачить фантазії. І він усміхався, коли Богдан робив це. На лівій руці поблискував його талісман.