Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

- Про що я? – крізь зуби прошипів він, - Про те, що знаю про ваш роман із Крістіаном!

Я відчула себе спійманою та загнаною у глухий кут зрадницею... Мене охопила тривога, а думки кинулися в пошуку виходу із пастки.

Та він просто ревнує! Але про яку зраду може йтися?! Я тоді навіть не знала про існування герцога Данайського!

Тому я стійко гнула свою лінію, дивлячись прямо в його злі очі:

- Райане, я хочу, щоб ви знали - я вам не зраджувала!

Дивне відчуття – коли серце каже правду, а слова…

А слова нагло брешуть.

- Крістіан казав мені зовсім інше... - наполягав герцог.

Полум'я в його очах трохи схлинуло, і вони вже не здавалися такими страшними. Тому я нарешті видихнула.

- Я не знаю, що він вам казав. Між нами ніколи не було нічого серйозного! - чітко і з розстановкою мало не по складах, промовила я.

А ось несерйозного – скільки завгодно! Але нареченому це знати зовсім не обов'язково.

- Він був дуже переконливий, - зауважив Райан, але як на мене, уже почав сумніватись, хоч і намагався це приховати.

- І ви повірили йому? - з гіркотою запитала я.

Він забарився з відповіддю. А я відчула пекучу образу, вона як змія скрутилася в грудях. Чому він вірить Крістіану, а не мені?

- А чому б не повірити? - спитав уже набагато спокійніше герцог.

Я розлютилася і в один момент спалахнула як свічка:

- А знаєте що? Думайте, що хочете! Я не буду виправдовуватися перед вами! Слухайте й далі всяких пройдисвітів! Хто я така, щоб мені вірити?

Злість захльостувала мене і я згадала що напад – найкращий захист і задерла підборіддя:

- Знаєте, а ви теж не подарунок!

- Про що ви? – не зрозумів Райан, одразу насупивши брови.

- Про те, про що пристойній дівчині навіть думати на личить, не те, що говорити. Але гадаю, ви здогадаєтесь самі!

Швидко ж він забув про свої стосунки з Далілою, які спостерігав увесь королівський двір! І це при живій нареченій!

Райан явно не очікував від мене таких нападок. Я ж відчувала, що правда на моєму боці і палала праведним гнівом. Здається, навіть нареченого пройняло.

Зате з його обличчя зійшов цей огидний відморожений вираз! Чи то він повірив у мою ображену невинність чи ще сумнівався вірити чи ні, не знаю.

Але тут музика стихла, і я не стрималася від жовчного зауваження:

- Ось і цей нескінченний танець  все ж скінчився і вам більше немає потреби мене терпіти, - я гордо повернулася на каблуках, задерши ще й носа, і зробила крок геть від Райана.

- Я відведу вас до родичів, - спокійно сказав він, перехоплюючи мою руку.

- Не варто так турбуватися! – зло прошипіла я, намагаючись за бравадою приховати свій розпач.

- А я таки це зроблю! – наполегливо повторив наречений, стиснувши мою долоню міцніше, що я аж мимоволі скривилася.

Ми обмінялися гнівними поглядами.

- Ну добре, вмовили! – продовжила блазнювати я.

Герцог відвів мене до родичів, попрощався та пішов. Більше я його цього вечора не бачила. Швидше за все, він поїхав одразу після нашої сварки.

І бал втратив для мене свої барви як пожухле осіннє листя. Я здавалася собі маріонеткою, яка механічно виконує потрібні дії, посміхається, танцює, киває та коротко відповідає на запитання. Але всередині мене ніби розтяглася випалена сонцем пустеля.

Мені було відверто паскудно, і я мріяла повернутися до графського замку. А повернувшись, вирушила до покоїв і зняла цю безглузду сукню - символ моєї дурості. Захотілося ще й потоптатися по ній, але стало шкода прекрасну тонку тканину. Тому просто запхала її глибше у шафу.

Ніколи більше не одягну рожеве. Ні-ко-ли!

Я лягла на ліжко, обняла подушку і розплакалася. Здавалося, я втратила щось важливе і значуще. Райан вчепився у свої ревнощі і цю безглузду історію з Крістіаном. Мої почуття йому не потрібні. Немов молоді пагони потоптали грубими чоботами, навіть не помітивши їх.

Але хіба я цього не хотіла? Щоб ми віддалилися один від одного? Щоб я могла зі спокійною совістю повернутись додому, у свій світ. Але було пізно, я закохалася і навіть не зрозуміла коли мене так накрило. Як вийшло, що почуття встигли прорости корінням у душу і чому так боляче їх зараз звідти виривати? Здавалося, як вирву, то уже з кров'ю.

Краще не чіпати і не думати про це… Може, саме зав'яне…

Мій друг якось сказав, що кохання – це багаття, і, якщо його не підтримувати – воно згасне. От я і не підтримуватиму його!

Але багаття уже розгорілося до розмірів лісової пожежі і погрожувало спалити мене вщент.

Я довго плакала, а потім знесилена заснула. Вранці повіки були ще опухлими, і я вмивалася крижаною водою щоб зняти припухлість з очей.