Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Верхній частині тіла ще можу дати раду. А от з нижньою повна халепа.

— Ми впораємося. Разом, — Лера огорнула пальчиками долоню Влада, яка пестила її обличчя і з ніжністю торкнулася її губами. — Ти одужаєш.

— Сподіваюсь, — у світло-сірих очах Влада з’явилося знайоме тепло. — Ти засмучена. Мій батько не пускав тебе сюди, правда ж? Я сказав йому, що не буду робити нічого, доки він тебе не пустить. 

— Він вважає мене винною у цій аварії. І я дійсно винна. Не зупинила тебе…

— Нісенітниця, — Влад став серйозним. — Ти ні в чому не винна. Я сам вирішив їхати. Це був мій вибір і тільки я відповідаю за його наслідки. 

— Як мені допомогти тобі, Владику? — пошепки запитала Лера. — Що зробити?

— Просто будь поруч. Більше мені нічого не треба, — Влад посміхнувся, з ніжністю вдивляючись в її очі. — Якщо ти будеш поруч, я зможу все.