Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

— Даремно, красуне, на долю нарікаєш… — поспішив відволікти селян від сумних думок. — Ми не людолови і живим товаром не торгуємо. З цієї хвилини ви всі вільні піти, кому куди заманеться. Але, якщо захочете спробувати знайти щастя в моєму селі, то йдіть з обозом. Тут недалеко. Два-три переходи. Там спитайте Анастасію. Вона знайде вам і роботу, і житло. Поки що підсусідками будете, а як сподобаєтеся громаді... Втім, забігати не будемо. На сьогодні цього вистачить. Думайте, поки обоз не рушив. Далі живіть, як хочете.

Селяни знову вклонилися, але я вже не думав про них.

Амазонка! Діва-войовниця з моїх снів. Не в сенсі, що та сама… Та була золотистою білявкою, а у цієї — мов смола чорне волосся. Але в іншому… Дев'яносто-шістдесят-дев'яносто. Навряд чи через загальновизнаний голлівудський стандарт. Швидше за все, так простіше зброю робити. Не потрібно індивідуально припасовувати по фігурі.

До речі, про обладунки... Ясен пень, що грабіжники їх з войовниці зняли, залишивши на дівчині тільки коротеньку туніку. Яка зовсім нічого не прикриває. Ні згори, ні знизу. Така собі нічнушка-розлітайка до половини стегон з найтоншого шовку. Напевно, щоб обладунки шкіру не натирали. Навіть незручно дивитись… Хоч і приємно. А ось амазонку це анітрохи не бентежить. Я поки не бачив живих королів, але гадаю, на їхніх обличчях зазвичай саме такий вираз буває. Коли піддані з проханнями набридають.

— Доброго дня… еее…

— Сестра… — промовила войовниця трохи нижчим, ніж я очікував, але досить приємним голосом.

— Що?

— В Імперії прийнято звертатися до шляхетних дів «сестра», — пояснила вона. — Додаючи ім'я, якщо знайомі. Або ступінь посвяти. Я — Іридія, Сестра меча, вашмость. Назви себе, щоб я могла дізнатися ім'я друга чи ворога.

— Мене звуть Антон, сестро Іридія, — відповів я, старанно розглядаючи якусь фіговину на возі, зовсім не спроможний зрозуміти: на що саме дивлюся. Та це й неважливо, головне не вирячитися на те, що нахабно демонструє «туніка». Трясця. Слово честі, була б вона зовсім гола і то було б легше. Ледь тканина вітром ворухнеться, то доводиться мало не руками утримувати очі в обраному напрямку. Так і окривіти недовго.

— Мої воїни додають до імені «батько» чи «отаман». Слуги та селяни — «пан» чи «вашмость». Я не ворог… А станемо ми друзями, чи залишимося просто знайомими — тобі вирішувати… сестро.

Амазонка зненацька широко посміхнулася.

— Іншого й не чекала, отамане Антоне. Чоловіки завжди перекладають відповідальність та ухвалення рішення на жінок. Я подумаю над відповіддю... І мені буде простіше, якщо скажеш, з ким ти зараз воюєш? Хто твій найголовніший ворог?

Очі дівчини вп'ялися в мене, як списи. Наче вона хотіла зазирнути просто в душу.

— З ким доведеться, — знизав я плечима у відповідь. — Не вирішив ще… Точніше, хто впоперек дороги стане. А головний ворог… От ще вигадала, робити більше нічого, як ділити їх на головних і не головних. Хоча, стривай. Є один… Нудьга. Ось її я б із задоволенням прибив.

З кожним словом погляд дівчини світлішав. А коли я замовк, вона зробила крок уперед і схилила коліно.

— Прийми мій меч, отамане Антоне. Клянуся, що до того часу, коли королева захоче звільнити мене від принесеної клятви, я твоя в кожному бою. І тільки смерть насмілиться розлучити нас.

Меча при цьому вона мені не простягала, через брак, але треба ж якось відповідати. Трясця, знати б ще як? Я й звичайним церемоніям не сильно навчений, а тут і зовсім щось неймовірне. Та ну на фіг... Це ж мені обітницю вірності приносять, а не навпаки. Отже, мені й правила встановлювати.

Коротше, нахилився я, підняв красуню на ноги і поцілував. Міцно. Зі всією щирістю зголоднілого по жіночому тілу і любощах мужика.

Іридія охнула, і очі її зволожилися. Потім приклала руку до... до серця загалом.

— Дякую, брате… за честь. Я ніколи цього не забуду.

Трясця… Схоже, я щось важливе зробив. І правильне. Обов'язково, при нагоді, розпитаю: що саме. Може, Мамай знає? А поки що, поважно киваємо і звалюємо. Доки так само випадково все не зіпсував зайвим словом, поглядом чи жестом.

Чорт, ох і гаряча ж дівчина. Геть всю душу перевернула! От тільки, чую, обломом пахне. Не дарма вона мене братом обізвала. Ох, не дарма... На щастя, є чим мізки завантажити і провітрити. Я ще не зі всіма звільненими з полону поспілкувався. Монашка залишилася. Те, що лікар прописав. Якраз для зняття стресу, та розмови про душу і спокусу.