Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

із зовнішністю юної співбесідниці. Лорі відчув це з розчаруванням, якого не міг пояснити, і знову приліг на траву. Його вигляд і мовчання, так само, як і якесь внутрішнє невдоволення собою, розгнівали Емі і викликали рішучість дати урок без зволікання.

– Я хотіла б, щоб ти зробив мені послугу і позбувся своїх лінощів, – сказала вона досить різко.

– Зроби це за мене, будь ласка.

– Що ж, я змогла б, якби спробувала, – і вигляд у неї був такий, наче вона хотіла зробити це найрішучішим чином.

– Спробуй, я дозволяю, – відповів Лорі, радіючи можливості когось подражнити після такого тривалого утримання від улюбленого заняття.

– Ти розлютишся через п’ять хвилин.

– Я ніколи не злюся на тебе. Потрібно два камені, щоб висікти вогонь, а ти ж холодна і м’яка, як сніг.

– Ти не знаєш, на що я здатна. Сніг теж пече і викликає жар, якщо знати, як його застосувати. Твоя байдужість наполовину вдавана, і хороший прочухан доведе це.

– Давай, це не зашкодить мені й розважить тебе, як сказав великий чоловік, коли його маленька дружина кидалася на нього з кулаками. Дивись на мене, як на чоловіка або килим, і бий, поки не втомишся, якщо таке заняття тобі до душі.

Глибоко вражена, бажаючи побачити, як він позбудеться апатії, що так сильно його змінила, Емі наточила олівця – а заразом і язика – й почала:

– Ми з Фло придумали тобі нове ім’я – Ледачий Лоуренс. Як тобі це подобається?

Вона думала, що це розсердить його, але він лише підклав руки під голову з незворушним:

– Непогано, спасибі, мої юні леді.

– Хочеш знати, що я насправді думаю про тебе?

– Я просто палаю від бажання почути це.

– Так ось, я тебе зневажаю.

Якби вона навіть сказала: «Я ненавиджу тебе» – надуто або кокетливо, він засміявся б, і це йому, мабуть, навіть сподобалося б, але її серйозний, майже сумний тон змусив його відкрити очі та швидко запитати:

– Чому, якщо дозволиш дізнатися?

– Бо маючи всі можливості бути хорошим, корисним і щасливим, ти зіпсований, ледачий і нещасний.

– Сильно сказано, мадемуазель.

– Якщо подобається, я продовжу.

– Прошу. Це, мабуть, буде цікаво.

– Я так і знала, що ти знайдеш це цікавим: егоїсти люблять поговорити про себе.

– Я егоїст? – це запитання вирвалося у нього мимоволі й пролунало неабияк здивовано, бо великодушність була тією самою чеснотою, якою він пишався.

– Так, ти великий егоїст, – продовжила Емі спокійним, стриманим тоном, що справляв в той момент не менше враження, ніж тон найбільш гнівний. – Я доведу тобі це, оскільки вивчила тебе, поки ми були разом. Ти за кордоном вже шість місяців і не робиш нічого іншого, як тільки витрачаєш даремно час і гроші й приносиш розчарування своїм друзям.

– Хіба людина після чотирирічного зубріння не може дозволити собі маленьких задоволень?

– Судячи з твого вигляду, не скажеш, ніби ти отримуєш ці маленькі задоволення. У всякому разі, тобі від них нітрохи не легше, наскільки я розумію! Коли ми зустрілися, я сказала, що ти змінився на краще. Тепер я беру свої слова назад. Я вважаю, що ти далеко не такий позитивний, як був, коли я їхала. Ти став страшенно ледачим, любиш балаканину, витрачаєш час на дрібниці, задоволений, коли тебе пестять і тобою захоплюються дурні люди, замість того, щоб прагнути викликати повагу і любов у розумних людей. І все це – з грошима, талантом, статусом, здоров’ям і красою – ти зовсім як те старе Марнославство[76]! Але це правда, і я не можу не сказати цього: розпоряджаючись усіма цими скарбами, ти не знаходиш іншого заняття, крім як байдикувати, і замість того, щоб бути таким, яким би міг і повинен бути, ти всього лиш… – тут вона зупинилася, і в погляді її виднілися біль і жаль.

– Святий Лоуренс на решітці для вогненних тортур, – сказав Лорі, люб’язно закінчуючи її фразу. Але урок почав приносити плоди: в очах у юнака з’явився живий блиск, а колишній байдужий вираз обличчя змінився на трохи сердитий та ображений.

– Я припускала, що ти так сприймеш мої слова. Ви, чоловіки, говорите нам, жінкам, що ми янголи і можемо зробити з вас, що хочемо, але варто нам чесно спробувати зробити вас кращими, як ви смієтеся над нами і не хочете слухати. Це ясно показує, чого вартують ваші лестощі, – Емі говорила це з гіркотою і відвернулася від нестерпного мученика, що розтягнувся тут – біля її ніг.

Через хвилину на сторінку її альбому лягла рука, заважаючи їй малювати, і Лорі вимовив, наслідуючи дитину, яка просить вибачення:

– Я буду хорошим, дуже хорошим!

Але Емі не засміялася. Вона стукнула олівцем по простягнутій руці й серйозно мовила:

– Тобі не соромно, що в тебе така рука? Вона ніжна й біла, як у жінки, і вигляд у неї такий, ніби вона ніколи нічого не робила, тільки носила кращі рукавички від Жувена та збирала квіти для дам. Слава Богу, що ти не денді, і я можу радіти, що на ній немає діамантів і великих перснів з печаткою, тільки маленьке кілечко, яке давним-давно тобі дала Джо. Дорога Джо, як би я хотіла, щоб вона була тут і допомогла мені.

– Я теж хотів би!

Його рука зникла так само несподівано, як з’явилася, а в луною повторених словах висловленого Емі бажання звучало досить енергії, щоб задовольнити навіть її. Вона глянула вниз на нього – в неї майнула нова думка, – але він лежав, напівзакривши капелюхом обличчя, немов для тіні, а вуса закривали, водночас, рот. Вона бачила тільки, як піднімаються й опускаються його груди із диханням, схожим на зітхання, а рука з кільцем занурилась у траву, немов бажаючи приховати щось занадто дороге або занадто болюче, щоб про це говорити.

В одну хвилину різні натяки і дрібні факти знайшли сенс і значення в розумі Емі й сказали їй те, чого ніколи не ввірила б їй сестра. Вона згадала, що Лорі ніколи першим не розмовляв про Джо, вона згадала тінь, що недавно пробігла по його обличчю, зміну в його характері й це маленьке старе кілечко, котре зовсім не прикрашало його витончену руку.

Дівчата швидко читають такі знаки і відчувають їхню красномовність. Емі передбачала, що причиною такої зміни в Лорі могли бути любовні страждання. Тепер же вона була впевнена в цьому. Її проникливі очі наповнилися сльозами, а голос, коли вона заговорила знову, був таким прекрасно м’яким і ніжним, яким він бував, коли вона цього хотіла.

– Я знаю, що не маю права так говорити з тобою, Лорі, та, якби у тебе не було найм’якішого на світі характеру, ти б дуже розсердився на мене. Але ми всі так любимо тебе й так пишаємося тобою, що мені нестерпно думати, як вони, там, удома,