Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— М-м-м… — Косов позеленів. — У нас проблема, адмірале.

— Що означає «проблема»? — різко запитав адмірал. — У нас не повинно бути проблем… це все підступи ворога!

— У часовій капсулі ми знайшли стек із двадцятьох дисків…

— Нащо мені диски, мені треба відповіді! Що чути про ворога?

Комодор Бауер подався вперед:

— Гадаю, саме це намагався пояснити лейтенант, — перервав він. — Депеші пошкоджено.

Косов поглянув на комодора із нічим не прикритою вдячністю.

— Так точно, командоре. Приватна кореспонденція переважно ціла. Але з одного боку на часовій капсулі є сліди враження — удар мікрометеорита, — три диски фрагментовано. Нам вдалося видобути часткову копію десятої частини надісланих нам наказів, але більшість із них — польотні листи для інтендантів та проєкт меню для врочистої вечері з нагоди святкування дня народження Імператора. Жодних подробиць стосовно ворога, складу й диспозиції військ, дипломатичного аналізу, розвідданих або чого-небудь хоч трохи корисного. Все повністю знищено.

— Зрозуміло, — з оманливо спокійним виглядом промовив адмірал; Косов затремтів. — Значить, ми нічого не знаємо про диспозицію ворога. А знач-ч-чить, усе тепер набагато простіше, — і звернувся до Бауера: — Значить, просто переходимо до плану Б, і наш наступ буде успішний! Усі сповнять свій обов’язок; справедливість на нашому боці. Сп… сподіваюсь, репрезервні плани для п-п-придушення заколоту на поверхні готові? Добре, дуже добре. Ми зустрінемо Фестиваль на орбіті, а після знищення його флоту будемо виходити із припущення, що бунт проти Його величності влаштували не тільки заколотники на поверхні, а й їхні супротивники з ворожого табору! Комодоре, ви командуєте під час наближення до заданої системи. Полковнику фон Унґерн-Штернберґу? Якщо ваша ласка, то чекаю від вас план розгортання десанту й в-в-відновлення порядку на місці. Капітане Мирський, за вами а… ла-ла… координація дій флоту. Рапортуватимете, прошу, лейтенанту Бауеру.

Тремтячи, адмірал підвівся і не став заперечувати, коли Робард підтримав його за руку.

— В-в-вільно! — гаркнув він і, розвернувшись, покульгав на вихід.

Прокуратор Мюллер нудився. Нудився і, що гірше, дратувався. Як не рахувати свідчень правопорушення за вайсбіром іще в Новій Празі, інженерові нічого було й пришити. Одного факту, що він інородець із радикальними ідеями, схильний до їх поширення серед морально нестійкого люмпен-пролетаріату (тобто приналежний до приблизно дев’яноста відсотків населення у відомому всесвіті), не достатньо. Цілком вірогідно, він мав несанкціоноване розширення для свого персонального асистента, але висновки були непереконливі. Чи не були?

Майже два місяці свого життя він витратив на те, щоб добути аж от стільки інформації. Більшість часу йому було нудно. До сліз. Екіпаж та офіцери з ним не спілкувались — він людина Куратора, поставленого берегти суспільство, — і як усі жандарми, трохи викликав підозру. Крихітну бібліотеку в офіцерській кают-компанії він давно вичерпав. Не маючи інших обов’язків, окрім таємного спостереження за підозрюваним, який знав, що він підозрюваний, прокуратор страждав од безділля — хіба що фантазував уже про свою зустріч на Світі Рохарда по прибуттю. Але нічого багатослівного для розмови з батьком у голову не лізло, й уявляти, як він це скаже, приносило йому не так багато задоволення.

Проте одного вечора Василію таки спала на думку одна річ: він геть не розробляв інший потенційно перспективний напрям розслідування — стосунки підозрюваного з іноземною дипломаткою, в чиєму товаристві він проводив абсолютно ненормальну кількість часу.

Яка ж темна справа! Щоразу, як Василій згадував про жінку, він починав шумно сопіти. Якби не дипломатичні папери, вона би вже сиділа в нього на допиті. Нехай Спрінґфілд і радикал, зате полковник Мансур носила штани! Тільки за таку непристойну поведінку її можна було би арештувати на вулицях столиці, навіть з її дипломатичним імунітетом. Ця жінка — небезпечна дегенератка, а ще збоченка, трансвеститка і цілком можливо — лесбіянка; здатна розбестити будь-кого, з ким вступає в контакт. Сама її присутність на військовому кораблі — загроза моральній гігієні екіпажу! І те, що інженер так багато з нею тирлується, цілком очевидно. (Василій бачив записи камер, як Спрінґфілд потайки скрадається до її каюти і виходить звідти.) Питання, де шукати викривальні докази, по суті, навіть і не стояло. Спрінґфілд — шпигун-анархіст, а вона — злий геній, що ним маніпулює, секретна повелителька, яка опанувала мистецтвом дипломатичної спокуси, — зла, дурна і небезпечна.

А саме тому настав час проникнути в її помешкання та обшукати її багаж.

Два тижні у Василія визрівало це рішення, від моменту, коли він остаточно вирішив, що нестандартний модуль Мартіна до персонального асистента перегорів і тому зациклюватись на ньому не варто. Півтора тижня минуло, як флот ліг на доленосний зворотний курс, здійснивши спочатку стрибок до безлюдної подвійної системи під кодовою назвою Термінал Бета, а потім скачучи від однієї зорі до іншої, відмотуючи по сотні років і більше щодня. За якісь чотири тижні вони будуть у точці призначення; тим не менш Василій нікуди не квапився. Прокуратор розумів, що доведеться бути напрочуд акуратним. Без доказів зради йому не по зубах ні він, ні вона, а ці докази замикались на дипломатичний замок із ключем. Що б Василій не спланував, усяка його дія мала дуже спірний характер. Варто попастися, і крадіжкою дипломатичного майна він собі вириє найглибшу яму з усіх можливих. Якщо його заскочать на гарячому, то віддадуть на поталу вовкам, хай і не буквально, але він до пенсії буде годувати пінгвінів у Південному заполяр’ї.

Для операції Василій обрав ранній вечір. Мартін у кают-компанії пив шнапс і грав у доміно із начтехслужби Крупкіним. Мюллер перечекав в охранці у лейтенанта Зауера,