Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

про первородний гріх мова не йде. Як наслідок, Есхатон не прирікатиме на довічні муки всю гріховну цивілізацію і не викликатиме появу наднової зорі другого типу; спасіння можливе. Водночас неодмінним буде покарання гріховного діяча, що допустив порушення причинно-наслідкового зв’язку…»

Мартін пропустив цілу сторінку і почав підкреслювати важливі слова та фрази.

«2. Чи завжди втручання Есхатона має винятково руйнівну природу? Відповідь, імовірно, заперечна. Ми розглядаємо наслідки втручання з погляду первородного гріха, але на кожне з них, імовірно, припадають тисячі невидимих дій, що впливають на нашу світову лінію з хірургічною точністю. І задля кращого ефекту агент упливу, що вчиняє такі дії, повинен залишатися в тіні. Після втручання агенти зникають, губляться серед маси людей. Інколи ці дії можуть навіть узгоджуватися з нашими власними зусиллями, зусиллями Есхатонобоязних людей, задля мінімізації будь-якої можливості допустити порушення. Цілком можливо, що компетентні в питаннях есхатології уряди навіть надають допомогу таким таємним агентам, якщо обізнані про їхню присутність. Інші, таємні агенти гріховних урядів, можуть вчиняти спроби виявити їх, знайти докази їхньої діяльності та арештувати…»

Що ж, це вже схоже на інструкції. Стеганографічні зворотні канали зазвичай Мартіна дратували: великі шанси хибно зрозуміти повідомлення, що ними передають, і спотворити саму інформацію. Але в цьому випадку Герман усе чітко розклав по поличках. Стерегтися охранки в Новій Республіці. Залучати допомогу інших агентів — невже він про Рейчел? Ніякої відплати по самій Новій Республіці: тут його совість тепер була спокійна, і хай би як сильно він ненавидів їхній суспільний устрій, вони не заслуговували на смерть тільки тому, що їхнє керівництво не спроможне дати раду безпрецедентній проблемі. Лишалася остання примітка, сенсу якої Мартін так і не розібрав, хоч як ламав голову:

«3. Звичайно, мало хто розглядає можливість каузальних правопорушень без очевидних серйозних загроз. Тому виникає питання, на що здатні невидимі помічники Есхатона в разі, коли виникне потреба запобігти каузальному правопорушенню з огляду на відповідну загрозу? В такій ситуації може виникнути роздоріжжя: з одного боку захищати основний закон антропного космосу, а з іншого — боронити блудних одноплемінників від пащі великого зла. За таким обставин, маю певність, Есхатон порадив би своїм агентам зважати на інтереси людей тільки тоді, як усунуто загрозу руйнування самого простору-часу. Есхатон — Бог не співчутливий, а прагматичний; і йому не потрібні знаряддя, що ламаються під час роботи. Проте найбільшим питанням лишається встановити, яка зі сторін помиляється менше. Ці розмірковування можуть завести нас в етичні нетрі, де панує амбівалентність. Ми можемо лише сподіватися на те, що таємні помічники зроблять правильний вибір, в іншому разі наслідки винесеного критичного судження можуть бути суворі».

Мартін відкинувся назад і пошкрябав голову:

— Що ж у біса все це означає? — пробурмотів він.

Семіотична війна

Адміралові випав кепський день.

— Бодай тобі повилазило, хлопче, забери від мене свої руки! — харчав він на свого денщика. Робард не зважав і тягнув його далі; кволе тіло Курца не здатне було опиратися, поки його вмощували та підтикали подушками. — Я накажу тебе схопити й розстріляти!

— Звичайно, адмірале. До сніданку чи після?

Глибоко в горлянці адмірала щось загарчало, але вже невдовзі він сичав і відхекувався:

— Мені погано. Геть каліка стаф-ф-ф. Чорт забирай, ненавиджу!

— Ви постарішали, адмірале. Таке буває з усіма.

— Тільки не з тим чортом, аташе із Терри, хай йому грець. Не змінився ні краплі. Я його ще з Міноги пам’ятаю. Багацько знімав мене на дагеротипи, коли я стояв біля гори черепів, яку ми склали на головній площі Нової Бухари. А куди було діватись? Що робити з бунтівниками за ґратами? Знайти Ісуса, щоб той розмножив хліби для інтенданта, хе-хе? Тоді він мені заявив, що залюбки повішав би мене. Тільки руки в гада короткі. Бридкий тип. Їй-бо, я готовий закластися, вдавав із себе бабу. А ти що думаєш, Курте? Він педрила?

Робард кашлянув і поставив на ліжко перед адміралом тацю з чашкою слабенького чаю і яйцем-пашот на грінці.

— Інспектор ООН — це дама, адмірале.

Курц здивовано кліпнув водянистими очима.

— Хай Господь милує, оце так несподіванка! — Він потягнувся до чашки, але його рука так тремтіла, що він не зміг її підняти, не розхлюпавши вмісту.

— А здавалося ж, я добре розбираюсь, — засудливо проказав він.

— Можливо, тоді ви розбирались, адмірале. Вам стане краще після таблетки.

— Але якщо це дівчина, і саме вона була на Першій Мінозі, то значить… — Курц говорив зі спантеличеним виглядом. — Робарде, ти віриш у янголів? — слабким голосом запитав він.

— Ні, адмірале.

— Ну, значить, усе гаразд. Тоді вона — чортиця. З цим я, знаєш, справлюсь. Де моє орієнтування?

— Принесу вам одразу після сніданку, адмірале. Комодор Бауер наказав передати вам, що в нього все під контролем.

— Чудесно.

Курц зосередився на штурмі свого яйця. Прийнявши його капітуляцію, він дозволив Робарду прибрати тацю.

— Давайте будемо вдягатись, адмірале. За пів години засідання штабу.

Минуло тридцять п’ять хвилин, адмірал був готовий зустріти офіцерів у велетенській дорадчій кімнаті, суміжній із його апартаментами. В уніформі, після прийому ліків він помолодшав на років десять; човгаючи ногами й важко спираючись на обидва ціпки, він самотужки зайшов у кімнату, хоча Робарду й довелося надати йому стриману допомогу, коли адмірал спробував віддати честь своїм офіцерам у відповідь на їхнє привітання (мало не поціливши собі в око тростиною).

— Добрий вечір, панове, — почав адмірал. — Я так розумію, три одержали ми… пробачте… тр-ри-м-ми одержали пошту. Лейтенанте