Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

якщо ти зможеш говорити зі мною в подобі ведмедя, я зможу розповісти тобі про все, що трапилося. Я дуже радий, що знайшов тебе.

— Я теж, — дівчина поклала свою руку на його. — Може, тепер, коли мої мама з братом живуть у Християнії, ми могли би час до часу бачитися, коли повернемося додому.

— Ти про що? — він відсахнувся і підняв брови. — Звісно, ми бачитимемося, ти вийдеш…

Вона похитала головою, здогадуючись, що саме він хоче сказати.

— Ти принц! Принц усієї моєї країни. А це означає, що ти одружишся зі шляхетною панною. А я, якщо пощастить, одружуся з селянином або дроворубом. Аскель уже шукає мені нареченого серед своїх багатих друзів з міста, але я не впевнена, що це мені потрібно.

Цього разу похитав головою принц:

— Ні, не кажи так! Я ніколи тебе не відпущу — ти ж мене врятувала! Окрім того… Я справді люблю тебе, — він обійняв її і ніжно поцілував.

З її очей покотилися сльози. Це було значно більше, ніж те, що вона могла собі уявити. Дівчина запросто могла уявити тролів та ізбйорнів — бо чула про них у казкових історіях. Але щоб принц полюбив доньку дроворуба, яку мама настільки не любила, що навіть не охрестила…

— Чи ти хотів би?.. Чи хотів би ти знати, як мене звуть?

Він трохи відхилився і подивився на неї зі здивуванням:

— Я думав, ти безіменна, — на його щоках з’явився рум’янець. — Але звісно, у тебе мусить бути ім’я.

— Я вмію розмовляти з тваринами, тому що впіймала білого оленя. Він подарував мені ім’я, але нікому з людей я не розповідала, як мене звати.

Ашер підніс її руки собі до губ і поцілував їх.

— Я матиму за честь почути твоє ім’я, — сказав він майже пошепки. Нахилившись зовсім близько, вона видихнула своє ім’я йому у вухо. — Це найкрасивіше ім’я, яке мені доводилося чути, — сказав він, міцно пригорнувши її до грудей. — Дякую тобі, Белалізо!

Розділ 32

«Ну звісно, — думала дівчина наступного ранку. — Звісно, тролі вміють лише руйнувати. Ми мали би здогадатися, що принцеса зруйнує наші плани».

У неї в роті досі був гіркий присмак, їй хотілося сплюнути. Але це було б негарно — змушувати нещасних поневолених слуг прибирати за нею, тому вона лише скривилася.

— Ну-ну-ну! — кудкудахтала принцеса Індейтл, махаючи перед її носом каблучкою на своєму пальці. — Не треба кривитися. Ти все зіпсуєш!

Вона на крок відступила, щоб знову глянути на свою сукню ручної роботи. Дівчина з Товою стояли посеред вітальні у покоях королівни.

Вранці, коли принцеса ввійшла до спальні Ашера, вона найперше заборонила дівчині покидати палац. Натомість, натягнувши на обличчя крижану посмішку, Індейтл наполягала, щоб дівчина залишилася на весіллі. Дівчину одягли у сукню із зеленого атласу, Тову — у блакитну сукню. Навіть Роло силоміць кинули у ванну та покупали. Після цього його сіре хутро вичесали і почепили йому на шию зелену стрічку, зав’язавши її великим бантом за вухами.

— У мене ще ніколи не було людських дружок, — сказала тролівна-королівна. — Мені заздритимуть усі придворні панни.

— Ваша Величносте, я переконана, що вам і так уже всі заздрять, — сказала Това, схиляючись у реверансі.

Дівчина невдоволено на неї глянула.

— Звичка, — прошепотіла Това кутиком рота.

Принцеса зиркнула на дівчину. Та зціпила зуби, схилилася у реверансі й пробурмотіла щось, що мало би звучати, як комплімент. Індейтл виглядала задоволеною. Вона знову почала милуватися собою у величезному дзеркалі, що висіло на протилежній стіні.

На тролівні-королівні була весільна сукня білого атласу з золотою підкладкою. Верх сукні прикрашали численні рубіни та діаманти. Її руде волосся було накручене і припудрене, зібране довкола корони, щедро оздобленої рубінами. Рум’яна на щоках виглядали дуже недоречно на тлі її зеленувато-сірої шкіри та фіолетового язика, який вона увесь час висолоплювала, щоб лизнути товстий шар рожевої помади на своїх губах.

— Мене зараз знудить, — шепнула дівчина Тові.

— Я все чула, — різко урвала її королівна, обертаючись. — Якщо хтось із вас хоч якось спробує перешкодити моєму весіллю, я вас обох підвішу за великий палець і почеплю на найвищій вежі палацу.

— Так, Ваша Величносте, — Това схилилася в реверансі.

— Так, Ваша Величносте, — і собі повторила дівчина.

— Добре.

Почувся м’який стук у двері.

— Ваша Величносте, придворні чекають вас, якщо ви готові, — сказав фавн-паж.

— А мій принц готовий?

— Так, моя принцесо.

Індейтл подарувала дівчині злісну посмішку.

— От і добре.

Това нишком підійшла до дівчини і, використовуючи їхні спідниці як прикриття, взяла її за руку. Дівчина стиснула Товину руку. Це було найкраще, що вона могла зробити, щоб не кинутися на тролівну-королівну і не задушити її разком намиста із перлів, що висіло на її шиї.

Принцеса Індейтл немов прочитала думки дівчини й ще ширше посміхнулася. Потім клацнула пальцями. Феї піксі, які її вдягали, підлетіли і подали їй важку мантію із червоного оксамиту, обшиту хутром ізбйорна. Дівчина роззявила рота, розмірковуючи про те, кому належало це хутро. Чи не було воно шкірою попереднього чоловіка тролівни-королівни? Побачивши її вираз обличчя, принцеса провела рукою вздовж хутра, а тоді наказала феям піксі накинути мантію їй на плечі.

Нарешті Індейтл посунула геть із вітальні; феї піксі побігли слідом за нею, притримуючи краї мантії. Дівчина з Товою пішли за ними; далі довгою вервечкою рушили всі інші служниці, вбрані у лівреї. В коридорі до них приєдналися з десяток страхітливих тролиць. На них були розкішні сукні з шовку та оксамиту, прикрашені коштовним камінням; вони, схоже, з нетерпінням чекали весілля. Усі урочисто пройшлися коридорами палацу й увійшли до бальної зали, де тролівна-королівна та людський принц мали побратися.

На стінах зали висіли довгі прапори із зображеннями ізбйорнів та мечів із зубцями — традиційних для тролів символів. На балконі, навпроти п’єдесталу, музиканти грали дивну музику. На п’єдесталі стояла королева тролів: жовті кучері блистіли на її голові, вона була вбрана у голубу сукню, підбиту хутром ізбйорна та прикрашену діамантами й срібною вишивкою. Королева простягла руки назустріч доньці, яка проштовхувалася до неї крізь натовп. Мати з дочкою обійнялися. Дівчина з Товою стали по обидва боки п’єдесталу, всі інші вишикувалися вздовж зали, чекаючи на принца.

Він увійшов до зали у супроводі