Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Користуючись покровом ночі, аймаларці спочатку вирізали вартових, а потім і решту свинорилих, які розвалилися серед валунів і мирно похрюкували уві сні. Фелмор дав «тим, що крадуться» чіткий наказ — за будь-яку ціну не дати шаргам втікти та сповістити своїх. Що пізніше свинорилі дізнаються про армію людей, яка увійшла в ліс, тим буде краще.

Нічні вбивці швидким кроком наблизилися до Фелмора, перекинулися з ним кількома фразами й одразу ж шмигнули до лісу, розчинившись серед дерев.

— Таки, це десятки Тарса й Тозгальда, — шанобливо промовив Рааль, — найкращі розвідники Фелмора, між ними завжди йде негласне змагання, і провалитися мені на цьому місці, якщо я зможу сказати, чиї хлопці кращі. Можливо, це навіть найліпші з «тих, що крадуться» всього Аймалара. Безліч разів я брав участь у спільних із ними тренуваннях, використовуючи вміння «пелена світла» і, на жаль, рахунок далеко не на мою користь.

— А як вони тебе розкривали? — із щирою зацікавленістю запитав я, додаткова інформація про наявні навички та їх слабкі сторони мені точно не завадить.

— «Пелена світла» робить мене абсолютно невидимим для очей, натомість звуки, запахи й сліди на землі, таки, нікуди не діваються. Але запахи я приховую спеціальним засобом, тож навіть звірі відчути мене не можуть, ходжу практично безшумно, не залишаючи на землі слідів, проте ці умільці все одно мене чують, немов володіють спеціальними навичками для виявлення таких, як я.

От тільки я перевіряв, немає в них таких навичок. Можливо, даються взнаки особливості тренувань, які полягають у тому, що хлопці Тарса й Тозгальда, зав’язують собі очі й у такий спосіб годинами ведуть навчальні бої, а іноді, навіть здійснюють вилазки за стіну.

Тут нашу розмову перервав Леворд, давши команду мені, Алії та Ведмедю, висуватися вперед. Разом із нами пішов один з бійців Фелмора, на ім'я Ворг, який володів аналогом мого «проколу», тільки його навичку можна було використовувати не частіше, ніж раз за годину натомість вона давала змогу миттєво переміщатися на дуже великі відстані.

Як і в перший день моєї появи в цьому світі, під ногами знову стелився густий туман. Було, навіть трохи боязко йти, не бачачи, куди стаєш.

Спочатку нас оточували, лише високі та стрункі дерева, у яких, за найскромнішими підрахунками, було не менше 100 кроків доверху, потім стовбури їхні почали потовщуватися, а крони розростатися, створюючи внизу легку напівтемряву, яку зрідка розбавляли вкраплення сонячних променів.

Попереду, випереджаючи нас на триста кроків, вигнутим ланцюгом рухалися «ті, що крадуться» Тарса й Тозгальда.

На випадок виявлення противника було встановлено чотири сигнали, що нагадують крики місцевих птахів.

Перший — короткий свист мойхе, невеликої пташки, що харчується комахами, свідчив про те, що розвідник зіштовхнувся з одним або двома шаргами та знищив їх. Якщо свист був довгим і протяжним, це означало, що попереду невелика група свиномордих і потрібна допомога найближчих воїнів, що йдуть по праву та ліву руку.

Тріскот туана, річкового любителя риби, попереджав про наявність попереду ворожої групи чисельністю від п’ятдесяти до ста рил і їх знищення покладається на нас.

Четвертий — протяжний крик орглінга, великого пернатого, здатного вбити, навіть дорослу людину, говорив про те, що попереду повноцінна шаргська банда й нам пора відправляти з донесенням Ворга, а самим готуватися до бою.

Позаду, на відстані тисячі кроків, йшов основний загін. Воїни Фелмора пересувалися невеликими групами, розбившись по п’ять-шість осіб. Окремо, у центрі війська рухалася група, що складалася з п’яти толганів, Фелмора, кількох сотників та Луари з її охороною в складі Леворда та компанії.

На лівий і правий фланг також було виставлено по десятку «тих, що крадуться», які частково контролювали тил, допомагаючи в цьому Раалю.

Перші півтори години нагадували мирну прогулянку лісом, то тут, то там лунав короткий свист мойхе, зрідка переростаючи в протяжний. Ні я, ні мої друзі особливих переживань із приводу майбутнього бою не відчували. Судячи з того, що я встиг побачити, шарги — це примітивні створіння, сильні, але тупі та погано озброєні, можливо, якби вони билися з людьми, які не володіють навичками шукачів, то перемоги давалися б великою кров’ю, а так їхня сила, тільки в їхній кількості, а ми, нещодавно, добряче їх покосили.

Учора, після низки поєдинків на ристалищі, Алія розповіла, що вони багато часу витратили на дослідження східних земель і жодного разу там не зустріли шаргський загін чисельністю більше ніж сто рил. Банди свиномордих завжди приходили із заходу. Рааль нещодавно досліджував західний напрямок і хоча, відшукав сліди великої банди, але вона рухалася зовсім в інший бік. Отже, проти нас тільки сили, що охороняють болото народження, як охрестили те місце аймаларці та залишки розбитої нами банди.

Спираючись на ці дані, можна було припустити, що наша вилазка має стати легкою прогулянкою, але за законом підлості, який вочевидь чудово працює в обох світах, варто було мені тільки про це подумати, як попереду пролунав крик туана, за ним одразу другий, третій… десятий. Ні про який дубляж встановлених сигналів ми не домовлялися, а значить, до нас наближається повноцінна банда шаргів.

Поряд прослизнули «ті, що крадуться» Тарса й Тозгальда, поспішаючи приєднатися до основних сил. Пересувалися вони, й справді, безшумно, але все ж, я встиг помітити край тіні, що промайнула на відстані всього трьох кроків від мене.

Ворга, що йшов позаду, також уже не було. Він усе й сам зрозумів, а тому не став розмінювати дорогоцінний час на порожні слова.

Ну, а нашим завданням було вигадати час, необхідний бійцям Фелмора, аби прийняти бойову формацію та розмістити лучників на вигідні позиції серед крон дерев.

Я вже почав звикати до того, що загін Леворда, завдяки здатності призову, активно використовується жителями долини в ролі камікадзе й мої нові друзі цьому тільки раді. Звідки в них стільки альтруїзму, розуму не докладу? Судячи з розповіді Ведмедя, він виховувався зовсім на інших цінностях, і здається мені, що у світі Алії справи з мораллю були явно не кращими.