Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

злий дух. Не надто романтично, та Левкові було байдуже. Зараз або ніколи!

Він прохрипів.

— Айштеймас… — і наліг на дівчину.

Його порух вийшов смиканим і майже хамським, більше нагадував лобову атаку, а не обійми. Сатомі різко відсахнулася. Розпаленілий Левко, вирішивши не здаватися, викотив очі, висолопив язика та посунув слідом, аж поки не притиснувся губами до вуст японки. Язик наштовхнувся на непробивний мур із міцно зціплених зубів.

Пирхнувши, дівчина сховала підборіддя. Тоді відіпхнула українця й із розмаху заліпила йому ляпаса. Водночас із гучним «лясь!» від намету долинуло:

— Хей! Мазефакер! Ти що там робиш?! — Ґрем стояв на ногах. — Ану відлипни від моєї дівчини!

Від ляпасу Левко ледь не заточився у вогонь. Йому почулося?

— Що означає «відлипни»? Що… що означає «твоєї дівчини»?!!

Сатомі розгублено кліпала. Ґрем безшумно ковзнув у темряві й затулив її, нависнувши над українцем. Семен нічого не чув, із заплющеними очима слухаючи музику.

— Тільки спробуй іще раз до неї наблизитися!

Левко випростався та розвів руки, демонструючи, що не мав на думці лихого. Шкіра на вилиці палала, у правому оці набиралися пекучі сльози. Проте гірше за щоку щеміло серце. Дівчина… То йому почулося чи ні? Спитати він боявся. У шлунку, мов чорнило, розпливалося недобре передчуття.

— Охолонь, друже, — вони з Ґремом стояли ніс до носа. Левкові це не подобалося. Він відступив. — Ти сказився?

— Ти більше не торкнешся її, бадді.

— Це не тобі вирішувати.

— Заткнись! Вона моя дівчина.

І знову: girlfriend. Тепер уже без сумнівів. Отже, вперше теж не почулося.

— Яка, в біса, дівчина? — вигинаючи брову, пирхнув Левко. — Ти ж довбаний педик!

Ґрем метнувся вперед і грубо хапнув Левка за футболку. Правий кулак підняв до щоки, готуючись до удару.

— Іще раз назвеш мене геєм, я тебе поб’ю!

— Ґреме, будь ласка… не треба, — самим порухом вуст попросила Сатомі.

Вищирившись, Левко відірвав від себе руку американця. Ґрем не розтиснув кулак, і футболка затріщала.

— Та ти… — українець замалим не загарчав від люті. Безперечно, він був слабшим за мулата, проте не думав про це, готовий будь-якої миті кинутись у бійку.

— Я спав із нею, бадді!

— Що?

— Ґреме, ні, — застогнала японка.

Левко хитнувся. Кістки ніг мовби розтали, а в тілі раптом утворилася порожнеча. Здавалося, внутрішні органи зникли, розчинилися самі в собі, хлопець почувався, як мертвий жук, усі нутрощі якого виїли мурахи.

— Цього не може бути… ти ж…

— Я тебе зараз точно приб’ю!

— Та пішов ти!

— Сам пішов! Ми із Сатомі зустрічаємося.

Хлопець відступив іще на крок. Він не боявся, просто підсвідомо віддалявся від вогню, приховуючи власну розгубленість.

— Сьомо, — Левко не повірив.

Спочатку Семен на поклик не відреагував, зав’язнувши у хвилях класичної музики.

— Сьомо, твою мать! — загорлав російською Лео.

Росіянин відкинув навушники та звівся на лікті. Зрозумів усе з першого погляду.

— Скажи мені правду, — Левко тицьнув пальцем у Ґрема, — він голубий?

— Чувак…

— Сьомо!

— Лео, все непросто…

Левко відмахнувся, повернув обличчя до Сатомі та заговорив англійською.

— Це правда?

— Лео, я тобі не казала… — дівчина стояла за спиною Ґрема, наполовину затуливши обличчя долонями, — я не думала, що це важливо для тебе, я… — і затихла.

— Бляха, та ж я на власні очі бачив! Він був із Яном Фідлером у ліжку! Голий! Обоє голі!

Ґрем поблажливо всміхнувся.

— Того вечора у мене справді був секс. Тільки не з Яном, а з Сатомі, — через відверто знущальний тон Семенові нестримно закортіло зацідити Ґрему в писок. — За хвилину до того, як приперся ти, до мене ввалився спітнілий на бігу чех і переконав зробити те, що ти бачив: залізти під одну ковдру, — американець зверхньо випнув підборіддя: — Це все твої друзяки вигадали!

— Що вигадали?

— Не говорити тобі. Не розповідати про мене й Сатомі. Не хотіли тебе травмувати.

— Але чому?!

— Боялися, що розсваримось, і поїздці кінець. Думали, без тебе нікуди не виберемося.

— Краще б і не вибиралися, — розпачливо вставила Сатомі.

— Ян заштовхав Сатомі до ванної та вскочив у ліжко якраз перед тобою. Я був проти, проте змирився — та й то лише тому, що попросила Сатомі.

Лео позадкував глибше в тінь, гамуючи зрадливе тремтіння нижньої губи. Порожнеча у грудях розросталась.

— Ти знав про це? — ледве ворушачи губами, спитав він.

Семен, похнюпившись, мовчав.

— Сьомо, відповідай… — зовсім тихо.

— Так, — іще тихше мовив росіянин.

— Як ти міг? Увесь цей час… — Левко боявся говорити, відчуваючи, що після кожного наступного слова може розридатися. Хапнувши повітря, він усе ж вичавив: — Я вірив тобі.

Семен, низько схиливши голову, знову змовчав.

Постоявши кілька секунд, Левко рвонув уперед. Розкидав ногами вогнище, розтоптав головешки й метнувся геть із табору. Страшенно хотілося втекти, забігти кудись далеко, щоби не чути й не бачити своїх товаришів. Чи то пак, тих, кого вважав товаришами. Проте Левко був у пастці. Всюди, куди б не поткнувся, його піджидали наїжачені гіллям і липким листям джунглі.

Через кілька метрів хлопець ускочив у сельву. Гілляччя боляче захльоскало по ногах, тулубові, обличчю. Пітьма була нестерпною, ще чорнішою за ту, що розрослась у його грудях, і Левко злякався. Бігти далі перехотілося. Власне, бігти не ставало куди. Іще кілька невпевнених кроків — і хлопець спинився.

Водночас повернутися він не міг. Вибравши місце, де гілки не штрикали під боки, Левко опустився на землю.

Ґрем, Сатомі та Семен лишились у темному таборі.

У теплому повітрі дотлівали рештки розкиданого вогнища.

LXIX

Зібравши розкидані дрова, Сьома старанно роздмухував багаття.

— Ти вважаєш, розказувати не треба було? — Ґрем стояв за хлопцевою спиною. Японка тулилася до американця, зрідка кидаючи неспокійні погляди в той бік, де зник Левко. Їй було некомфортно.

Семен припинив дмухати, повернув голову.

— Не знаю.

— А ти? — Ґрем торкнувся кінчиком носа щоки дівчини.

Сатомі стенула тендітними плечима.

— Однаково він раніше чи пізніше дізнався б. Ми мали йому сказати…

— Але не тут, — буркнув Сьома.

— Він чіплявся до Сатомі, — наїжачився мулат.

— Ґреме, не починай. Ти міг вирішити все по-інакшому.

Під конусом із гілок умить виразно прорізалося полум’я. Сьома хекнув і примружився: теплом обпекло очі. Вогонь прудко розростався, радіючи, що вибрався на волю.

— Ти вважаєш, було б краще, якби я просто стояв і дивився?.. Семе, не мовчи.

— Міг би викласти все делікатніше. Ти був грубий, як селюк.

— А, — махнув рукою Ґрем, — начхати.

«Мудак», — подумав росіянин із невластивою для себе жовчю.

Японка й американець, не розчіплюючи обіймів, присіли на каремат коло вогню. Семен відсунувся. Хвилин із десять усі троє мовчали, спостерігаючи, як гарячі язики витанцьовують на чорних