Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

94
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 97
Перейти на сторінку:

«Який сенс, - гірко і відчайдушно думала я, ледве зберігаючи залишки розуму, - у тому, щоб жити далі? Так, можливо, він відпустить мене, але куди мені йти? Чи зможу я забути, що на моїй совісті смерть Віко? Якщо вже в мене не вистачило духу встромити той кинджал собі під ребро, то добра доля посилає мені ще один шанс позбутися мук. Колись я сказала тітоньці, що піду в монастир, щоб померти там від важкої роботи й застуди, і погляньте-но - моє бажання збулося. Хтозна, може й справді за доброчесне відвідування храму бог деколи посилає старанному парафіянину свою милість...»

Незабаром навіть і такі нехитрі роздуми виявилися надто складною справою - я могла думати тільки про вогонь, про теплий одяг, про гаряче пиття. Перед очима в мене стояло лише одне найпрекрасніше видіння - яскраве полум'я, до якого можна було простягнути заледенілі, зведені судомою пальці. Не знаю, як мені вдавалося утримуватися на ногах до самого вечора, але я навіть змогла дійти до будинку, коли мажордом дозволив мені закінчити роботу. Поїсти я не змогла, незважаючи на те, що тарілка моя стояла на загальному столі - сил у мене більше не залишилося. Заходячись у кашлі, що вивертав мої легені, я впала на свій матрац, навіть не спробувавши змити бруд із рук та обличчя, і знепритомніла.

-Пане Альмасіо, їй зовсім погано, - почула я далекий голос. - Воля ваша, але якщо не надати їй сьогодні допомогу, то буде вже пізно. Не моя справа вам радити, але я не міг вас не повідомити...

Я, розплющивши очі, побачила, що наді мною схилився Ремо, на обличчі якого читалося роздратування, змішане з сумнівами. Деякий час він перебував у роздумах, а потім вилаявся і вимовив:

- Ні, так легко вона не піде. І тут вирішила хитрувати зі мною, вперта відьма. Здохнути, залишивши мене в дурнях, - що за зміїна натура! Перенесіть її в мої покої - там найтепліше, та запросіть лікаря. Не забудьте перед тим її хоч трохи відмити. У мене не вистачить золота, щоб умовити лікаря до неї доторкнутися, якщо вона буде схожа на прокажену.

І я відчула, як моє тіло піднімають і несуть. То був останній спогад тієї ночі, оскільки наступного разу я прийшла до тями, коли за вікном уже було світло, хоч і так само похмуро. Вікно анітрохи не було схоже на те, що я бачила в кімнаті для слуг, та й решта обстановки кімнати - багатої і зі смаком оздобленої - свідчила про те, що слова пана Ремо не примарилися мені. Мене все ще долала сильна слабкість, тому я змогла лише трохи піднятися, спираючись на численні подушки. Розглядаючи розкішне облаштування кімнати, я не одразу звернула увагу на те, що мої поранені руки акуратно перебинтовані. Слабкий запах трав йшов від них, і в роті у мене теж відчувався трав'яний пряний присмак, мабуть, від лікарських настоянок. Потім мені здалося, що голова моя стала легшою, ніж зазвичай. Обмацавши її, я зрозуміла, що мені добряче обстригли волосся. Мабуть, на нього налипло стільки бруду, що вимити його було неможливо. Тут мене знову здолав напад кашлю, настільки болючого, що навіть сльози бризнули з очей, і я не помітила, як до кімнати увійшов Ремо Альмасіо.

- Я попереджав тебе - не намагайся мені суперечити, - сказав він після довгої неприємної паузи. - Чого ти домоглася своєю впертістю? Думаєш, я зглянувся над тобою, раз зараз ти лежиш у моєму ліжку, а не помираєш у темному холодному кутку? Ти помиляєшся - я до біса злий, бо ніщо не дратує мене більше, ніж зухвалі дурні, що через убогий розум не в силах уявити наслідків свого вчинку.

- Я не проситиму у вас вибачення, - сказала я, раптом відчувши прилив такої ненависті, що навіть звичний страх збляк на її тлі.

Уперше я наважилася так спокійно і прямо розмовляти з паном Ремо, але не прогадала: гнів, що блиснув у його очах, змінився цікавістю.

- На твоєму місці я не став би розкидатися настільки необачними обіцянками, - сказав він зі сміхом, після чого розвернувся і пішов.

У дверях з'явилися служниці, з якими я ще вчора ділила кімнату. Вони так само уникали розмови зі мною, розуміючи, що моє становище в домі аж ніяк не зміцнилося, незважаючи на деякі милості від пана Альмасіо, і мовчки допомагали переодягнутися й вимитися - мене все ще охоплював жар, і тіло часом вкривалося липким потом.

Уперше за кілька днів я побачила своє відображення в дзеркалі. Я й раніше вирізнялася худорлявою статурою, тепер же зовсім змарніла. Недбало обстрижене волосся стовбурчилося, роблячи обличчя ще більш змученим. Синці вже набули зеленуватого відтінку, і скоро мали безслідно зникнути, але навряд чи від того я стала б виглядати гарнішою. Мене вбрали в домашню сукню, яка вочевидь належала одній з покійних дружин пана Альмасіо, і вона бовталася на мені, наче хтось вивісив її просушитися. Навіть її витончене оздоблення не здатне було прикрасити мене. Я виглядала наче хлопчисько-оборванець, який вкрав дороге жіноче плаття і заради сміху в нього вбрався.

- Було наказано, щоб після купання ви негайно повернулися в ліжко і не полишали його, - підібгавши губи, повідомила мені одна зі служниць.

Що ж, вряди-годи наказ пана Альмасіо не викликав у мене спротиву. Я зарилася в теплі ковдри з насолодою, дивуючись самій собі. Хто б міг подумати, що за таких обставин я зможу радіти чистим простирадлам і одягу, до якого не присохнув намертво бруд...

1 ... 59 60 61 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іллірія, Марія Заболотська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іллірія, Марія Заболотська"