Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

з них, окрім бійців Королівського полку! Із нашого боку було б розважливо готувати оборону та готуватися до відступу в разі потреби.

На це Смунд зневажливо пирхнув.

— На війні немає нічого небезпечнішого, — легковажно заперечив він, — за надмірну обережність.

— Є! Недостатня обережність! — загарчав Вест. У нього за очима вже починала пульсувати лють.

Але принц Ладісла перепинив його, перш ніж він устиг зірватися.

— Джентльмени, годі! — Він підхопився з крісла. Його очі зволожилися від п’яного завзяття. — Я вже визначився зі стратегією! Ми перейдемо річку та перехопимо цих дикунів! Вони думають заскочити нас зненацька? Ха! — Він різко змахнув у повітрі келихом. — Ми зробимо їм такий сюрприз, який вони забудуть нескоро! Проженемо їх назад за кордон! Як і планував маршал Бурр!

— Але ж, ваша високосте, — почав Вест, затинаючись і відчуваючи легку нудоту, — лорд-маршал віддав чіткий наказ лишатися за річкою...

Ладісла мотнув головою, ніби відганяючи докучливу муху.

— Дух його наказів, полковнику, дух, а не буква! Йому не буде на що скаржитись, якщо ми битимемо ворога на його території!

— Ці люди — срані придурки, — прогуркотів Тридуба — на щастя, північною мовою.

— Що він сказав? — запитав принц.

— Гм... він погоджується зі мною в тому, що ми маємо залишатися тут, ваша високосте, і звернутися до лорд-маршала Бурра з проханням про допомогу.

— Справді? А я гадав, що ці північани — суцільний вогонь і оцет! Що ж, полковнику Вест, можете повідомити йому, що я рішучо налаштований на атаку і мене не переконати на інше! Ми покажемо цьому так званому королеві північан, що він не має монополії на перемогу!

— Добре сказано! — вигукнув Смунд, тупнувши ногою по товстому килиму. — Чудово!

Решта офіцерів зі штабу принца здуру висловили підтримку.

— Витуріть їх за кордон!

— Провчіть їх!

— Чудово! Шикарно! Є ще вино?

Вест роздратовано стиснув кулаки. Він мав здійснити ще одну спробу, хай навіть і ганебну, хай навіть і марну. Він опустився на одне коліно, зціпив руки, уп’явся поглядом у принца та повною мірою застосував свій дар переконання.

— Ваша високосте, прошу, благаю, молю вас подумати ще. Від вашого рішення залежить життя всіх у цьому таборі.

Принц усміхнувся.

— Такий він, тягар командування, мій друже! Я розумію, що вами рухають найкращі мотиви, але мушу погодитися з лордом Смундом. Відвага — найкраща політика на війні, і відвага буде моєю стратегією! Саме завдяки відвазі Харод Великий створив Союз, завдяки відвазі король Казамір і завоював Енґлію! Ми ще візьмемо гору над цими північанами, от побачите. Віддавайте накази, полковнику! Ми виступаємо на світанку!

Вест ретельно вивчав кампанії Казаміра. На відвагу припадала одна десята його успіху, а решту забезпечило ретельне планування, піклування про своїх людей і увага до кожної деталі. Відвага без усього іншого могла стати смертельною, але він розумів, що казати це безглуздо. Він лише роздратує принца й утратить останні залишки свого впливу. Він почувався людиною, що бачить, як згоряє її будинок. Отетерілим, змученим, абсолютно безпорадним. Йому залишалося тільки віддати накази та подбати про те, щоб усе було проведено якнайкраще.

— Звичайно, ваша високосте, — промимрив він.

— Звичайно! — Принц широко всміхнувся. — Отже, ми всі погоджуємося! Шикарно! Перестаньте це грати! — гукнув він музикантам. — Нам потрібно щось енергійніше! Щось темпераментне!

Квартет невимушено перейшов на хвацький військовий мотив. Вест повернувся, відчуваючи від безнадії важкість у кінцівках, і поплентався з намету в студену ніч.

Просто за ним пішов Тридуба.

— Ради мертвих, я не можу вас зрозуміти! Там, звідки я родом, право керувати заробляють! Люди йдуть за кимось, бо знають, що то за людина, і поважають її, бо вона розділює з ними труднощі! Навіть Бетод завоював своє місце! — Він заходив туди-сюди перед наметом, розмахуючи своїми великими руками. — А тут у вас обирають за головних тих, хто знає найменше, а найбільшого дурня серед них ставлять командувачем!

Вест не знав, що й відповісти. Заперечити цього він не міг.

— Отой придурок вас усіх, бля, просто в могилу заведе! Хай ви всі возз’єднаєтеся з землею, але я не стану йти за вами, та й мої хлопці теж. Мені набридло платити за чужі помилки, і я вже досить багато програв цьому гадові Бетоду! Ходімо, Шукачу. Хай цей човен дурнів потопає без нас!

Він розвернувся й побрів геть, у ніч.

Шукач знизав плечима.

— Але не все так погано.

Він по-змовницьки близько підійшов до Веста, сягнув углиб кишені та витягнув щось звідти. Вест поглянув униз і побачив цілого вареного лосося, безсумнівно поцупленого зі столу принца. Північанин широко всміхнувся.

— Я добув рибинку!

Тоді він пішов за своїм отаманом, покинувши Веста самого на морозному схилі. У нього за спиною линула крізь студене повітря військова музика Ладісли.

До заходу сонця

  гов!

Ґлокту потрусила й розбудила якась груба рука. Він обережно перекотив голову з боку, на якому спав, і зціпив зуби від болю, коли в нього клацнула шия. «Смерть іде сьогодні рано-вранці?» Він трохи розплющив очі. «А. Схоже, ще ні. Може, прийде в обід». На нього згори вниз дивилася Вітарі; у світлі вранішнього сонця, що проникало крізь вікно, її коротке волосся здавалося чорним.

— Практику Вітарі, якщо ви справді не можете переді мною встояти, це чудово. От тільки вам, якщо ви не проти, доведеться побути зверху.

— Ха-ха. Прибув гуркський посол.

— Хто?

— Посланець. Як я чула, від самого імператора.

Ґлокта відчув укол панічного жаху.

— Де?

— Тут, у Цитаделі. Розмовляє з правлячою радою.

— Хай би вона всралася! — пробурчав Ґлокта й виліз із ліжка, перекинувши розтрощену ліву стопу на підлогу без жодної думки про гострий біль у нозі. — Чому мене туди не покликали?

Вітарі насуплено поглянула на нього.

— Можливо, там воліли поговорити з ним без вас. Як думаєте, причина могла бути в цьому?

— Як він у біса сюди потрапив?

— Приплив човном під знаком перемовин. Віссбрук каже, що був зобов’язаний його впустити.

— Зобов’язаний! — сплюнув Ґлокта, силкуючись натягнути штани на свою занімілу ногу, що тремтіла. — Отой товстий гівнюк! Як давно він тут?

— Досить давно, щоб наробити разом із радою незлецької шкоди, якщо