Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

— От лайно!

Ґлокта скривився, натягуючи на себе сорочку.

Гуркський посол, без сумніву, був величною постаттю.

Ніс у нього був чималий і гачкуватий, очі яскраво горіли розумом, а довга рідка борода була охайно зачесана. Золота нитка у його широких білих шатах і високому головному уборі виблискувала на яскравому сонці. Він зберігав неймовірно пряму поставу, витягнувши довгу шию та високо задерши підборіддя, завдяки чому незмінно дивився згори вниз на все, що волів оглянути. Він був надзвичайно високий і худий, і в його присутності розкішна зала з високою стелею здавалася низенькою й убогою. «Він міг би зійти за самого імператора».

Ґлокта гостро усвідомив, яким зігнутим і незграбним має здаватися, коли причовгав, кривлячись і пітніючи, до прийомної зали. «Жалюгідний крук підходить до величного павича. Однак у битвах не завжди перемагають найкрасивіші. На щастя для мене».

За довгим столом було на диво порожньо. На своїх місцях сиділи тільки Віссбрук, Ейдер і Корстен дан Вурмс, і ніхто з них, схоже, не зрадів його прибуттю. «Та їм, оцим гадам, і нема чого радіти».

— Лорд-губернатора сьогодні немає? — різко промовив він.

— Мій батько погано почувається, — пробелькотів Вурмс.

— Прикро, що ви не змогли залишитися вдома та втішити його у хворобі. А що з Кадією?

Ніхто нічого не сказав.

— Подумав, що він не прийде на зустріч із ними, га? — Він безцеремонно кивнув на посланця. — Яке щастя для всіх, що у вашої трійці міцніші нерви. Я — очільник Ґлокта, і я тут головний, хоч що ви там чули. Мушу вибачитися за пізнє прибуття, та мені ніхто не сказав, що ви прийдете.

Він гнівно поглянув на Віссбрука, але генерал не захотів дивитися йому в очі. «Правильно, дурню ти галасливий. Я цього не забуду».

— Мене звати Шаббед аль Іслік Бурай. — Посол бездоганно розмовляв спільною мовою, а його голос був так само потужний, владний і зухвалий, як і його поведінка. — Я прийшов як посланець від законного правителя всього Півдня, могутнього імператора могутнього Гуркулу та всіх кантійських земель, Утмана-ул-Дошта, якого люблять, бояться та шанують більше за всіх у Земному колі, помазаника правої руки Бога, самого пророка Калула.

— Молодець. Я би вклонився, та потягнув спину, встаючи з ліжка.

Іслік делікатно посміхнувся.

— Справжня воїнська травма. Я прийшов прийняти вашу капітуляцію.

— Та невже?

Ґлокта витягнув найближчий стілець і опустився на нього. «Дідька лисого я простою ще хоч мить лише заради цього височезного бовдура».

— Я думав, що такі пропозиції зазвичай висловлюють після завершення боїв.

— Бої якщо й будуть, то довго не протривають. — Посол хутко пройшов по кахлях до вікна. — Я бачу п’ять легіонів, вищипуваних у бойовому порядку на півострові. Двадцять тисяч списів, і це — лише невелика частка від того, що надходить. Вояків імператора більше, ніж піщинок у пустелі. Опиратися нам було б так само марно, як опиратися припливу. Ви всі це знаєте.

Він із гордістю оглянув винуваті обличчя членів правлячої ради та з пронизливою зневагою зупинив погляд на обличчі Ґлокти. «Такий вигляд має людина, яка вважає, що вже виграла. Ніхто не міг би поставити йому на карб такі думки. Можливо, він таки виграв».

— На протистояння за таких обставин зважилися б лише дурні чи безумці. Вам, білякам, ніколи не було тут місця. Імператор надає вам можливість піти з Півдня живими. Відчиніть нам ворота, і вас пощадять. Можете виплисти на своїх маленьких човниках і повернутися на свій острівець. Хай ніхто ніколи не скаже, що Утман ул-Дошт не великодушний. Поряд із нами б’ється Бог. Ваша справа безнадійна.

— Ой, не знаю, під час минулої війни ми постояли за себе. Я впевнений, що ми всі пам’ятаємо падіння Ульріока. Я точно пам’ятаю. Місто тоді яскраво горіло. Особливо храми. — Ґлокта знизав плечима. — Того дня Бог, певно, був деінде.

— Того дня — так. Але були й інші битви. Я впевнений, що ви також пам’ятаєте певну сутичку на певному мосту, під час якої до наших рук потрапив певний молодий офіцер. — Посланець усміхнувся. — Бог повсюди.

Ґлокта відчув, як у нього затріпотіла повіка. «Він знає, що я навряд чи це забув». Він згадав, який подив відчув, коли в його тіло врізався гуркський спис. Подив, розчарування та надзвичайно сильний біль. «Виявляється, я не невразливий». Згадав, як його, ставши дибки, викинув із сідла кінь. Біль посилювався, подив обернувся на страх. Він повз серед чобіт і тіл, важко дихав; у роті в нього стало кисло від пороху та солоно від крові. Згадав нестерпний біль, коли клинки врізалися йому в ногу. Страх обернувся на жах. Він згадав, як його тягнули з того мосту, тим часом як він кричав і плакав. «Тієї ночі вони почали ставити свої запитання».

— Ми перемогли, — сказав Ґлокта, але в роті у нього було сухо, а голос йому уривався. — Ми виявилися сильнішими.

— То було тоді. Світ змінюється. Проблеми вашої країни на Півночі ставлять вас у дуже невигідне становище. Вам вдалося порушити перше правило війни. Ніколи не битися з двома ворогами одночасно.

«До його аргументації важко прискіпатися».

— Стіни Дагоски вже руйнували ваші плани, — відповів Ґлокта, але прозвучало це непереконливо навіть для його ж вух.

«Переможці так не говорять». Він відчув на собі погляди Вурмса, Віссбрука та Ейдер, і в нього засвербіла спина. «Намагаються вирішити, за ким перевага, і я знаю, кого обрав би в їхньому становищі».

— Можливо, не всі ви однаково впевнені у своїх стінах. Я повернуся по вашу відповідь на заході сонця. Імператорова пропозиція чинна тільки сьогодні й більше не буде повторена. Він милосердний, але його милосердя має свої межі. У вас є час до заходу сонця.

На цьому він швидко вийшов із зали.

Ґлокта зачекав, поки двері не затріснулись, а тоді поволі розвернув стілець до інших.

— Що це в біса було? — сердито звернувся він до Віссбрука.

— Е-е... — Генерал посмикав за спітнілий комірець. — Я як вояк був зобов’язаний впустити неозброєного представника противника, щоб вислухати його умови...

— Не сказавши мені?

— Ми знали, що ви не захочете слухати! — різко промовив Вурмс. — Але він каже правду! Нас значно переважають чисельністю, попри всі наші старання, а допоки в Енґлії тягнеться війна, підмоги нам можна не очікувати. Ми не