Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

(полювання, скотарство, землеробство тощо), означали владу, уособлювали тотеми чи інші об’єкти вірувань і поклонінь тощо. Вони з’являлися в усіх народів на стадії родового патріархального устрою також для позначення власності, що належить родові, а з виникненням приватної власності — окремим родинам. Здавна різні народи використовували під час військових змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа, що згодом утрадиційнився як стяг чи прапор. На князівських стягах давніх слов’ян імовірно зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства — Ісуса Христа, різних святих, хрест[110]. Певного поширення набули й прийшлі етнічні символи, які, проте, не отримали свого втілення в геральдичних знаках[111]. Поняття «герб» як лаконічний графічний малюнок, що має певне символічне значення та скомпонований за встановленими правилами, виникло в Західній Європі в XI—XII ст. у період хрестових походів. Хоча про причини появи таких знаків ще й досі ведуться дискусії та існують різні думки, однак тоді постала й геральдика — мистецтво герботворення і водночас наука, що регулює основні принципи складання і використовування гербів. Поступово сформувалося кілька різновидів гербів, зокрема й земельні — окремих земель або адміністративних територій, а згодом — і цілих державних утворень.

Очевидно, що на сучасних українських землях раніше теж функціонували різні знакові системи: і в античні часи[112], й особливо в період Давньої Русі[113]. Зрештою, на формування традиційних українських символів значний вплив мали не лише місцеві, але й привнесені знаки — передовсім емблематика народів степу, варягів, візантійської культури. Окремою темою є знаки Рюриковичів — двозуби та тризуби, які виконували функцію княжих символів. Хоча ця проблема й має значну літературу[114], але ще не можна однозначно сказати, що всі питання про походження, семантику та призначення таких символів остаточно з’ясовані. Проте знаки Рюриковичів ще не були класичними гербами — ні родовими, ні земельними. А про появу на українських землях перших гербів саме як постійних знаків можемо говорити лише з XIII ст.

Протягом останніх 25 років вдалося провести ґрунтовні дослідження історії становлення національних символів, виявити в архівах і музеях багато невідомих раніше матеріалів, спростувати окремі неточності, які з’явилися через брак доступу до цих матеріалів за радянських часів.

Символи Руського королівства

Поява та становлення символів у Руському королівстві (Галицько-Волинській державі) ще залишаються не до кінця з’ясованими. Причиною цього є досить слабка джерельна база як наслідок свідомого й несвідомого нищення тогочасних пам’яток. Особливий інтерес викликає те, які знаки використовувалися королем Данилом Романовичем (правив Галицько-Волинським князівством у 1238—1264 рр.). Виявлені в XIX ст. два типи печаток на княжих грамотах, що можна вважати радше щасливою випадковістю, дають змогу стверджувати існування постійної геральдичної традиції в Руському королівстві вже на початку XIV ст. Різні символи й раніше використовувалися як на західноукраїнських, так і на сусідніх землях. Але немає достатньо точних даних про зміст цих знаків, котрі дуже часто функціонували тільки протягом короткого періоду, а потім їх замінював новий символ. Тобто вони ще не мали притаманної гербам постійності.

Хроніки та літописи доволі часто подають відомості про використання різних прапорів. Скажімо, Я. Длуґош описує під 1209 р. епізод, коли русини в бою біля Галича захопили польську хоругву, підняли її вгору, а поляків, що збіглися до неї, знищили[115]. Галицько-Волинський літопис повідомляє про облогу 1229 р. Данилом і Васильком Романовичами разом із Конрадом Мазовецьким міста Каліша, коли міщани дорікали Конраду: «Якщо руська хоругва стане на заборолах, то кому честь учиниш? Чи не обом Романовичам?»[116] Після придушення смути в Галичі 1238 р. Данило на знак перемоги поставив на Німецьких воротах свою хоругву[117]. Проте жодних відомостей про вигляд цих прапорів джерела не подають.

У творі XVII ст. Б. Зиморовича є непевна звістка про нібито перенесення тіла Данила Романовича 1282 р. князем Левом із Галича до Львова. Хоч саме повідомлення й доволі сумнівне (за літописними згадками король Данило був похований 1264 р. у Холмі в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, а не в Галичі, й жодних відомостей про його пізніше перепоховання у Львові немає), однак на увагу заслуговує досить детальний опис жалобної процесії, під час якої перед катафалком несли прапори, різні військові трофеї та дві корони — королівську і князівську[118].

Можна виділити символи, про можливе функціонування котрих як геральдичних територіальних знаків у період Галицько-Волинської держави ми маємо окремі згадки чи припущення: лев, галка, двоголовий орел і хрест. Серед інших можливих символів можна назвати популяризоване свого часу археологічними знахідками зображення грифона[119], яке хоч і відоме від XV ст. як герб Белзької землі, однак у давньому Галичі застосовувався на керамічних плитках разом із низкою різноманітних символів зовсім в іншому значенні, а також ще кількох гіпотетичних земельних символів — одноголового орла, хрест із півмісяцем і шапку чи корону (або 3 шапки чи 3 корони)[120]. Але в контексті майбутньої різної долі цих символів варто докладніше зупинитися на леві та двоголовому орлі.

Лев. Двом печаткам, що були прикладені до грамоти князів Андрія і Лева II за 1316 р., а друга ще й до документів Юрія II за 1325—1335 рр., присвячено досить багато різних публікацій та досліджень[121]. Як відомо, на першій печатці на одному боці зображений лев, на зворотному стоїть воїн у лицарському обладунку; на другій — на лицьовому боці фігурує володар на троні та латиномовна легенда «+ S • DOMINI • GEORGI • REGIS • RUSIE» («Печатка пана Юрія короля Русі»), на зворотному — вершник на коні з прапорцем та щитом у руках, на щиті зображений лев, що спинається на задні лапи, по колу йде напис: «+ S • DOMINI • GEORGI • DUCIS • LADIMIRIE» («Печатка пана Юрія князя Володимирії»). На переконання Богдана Барвінського, перша печатка належала ще князеві Льву Даниловичу (1269—1301), а друга — його синові Юрію Львовичу (1301—1308), котрий уживав титул «король Русі»[122]. Приймаючи це твердження, можемо датувати появу знака з левом не пізніше 1301 р. Видається більш правдоподібним, що стабілізація постійного територіального знака мала б пов’язуватися ще з фактом коронації Данила Романовича в Дорогочині 1253 р. та прийняттям ним королівських атрибутів[123]. Хоча виявити королівську печатку чи інші свідчення про тогочасні знаки досі не вдалося, проте, як політичний бік цього факту, так і пізніша апеляція Данилових нащадків до королівської традиції, повинні