Читати книгу - "Готель"

в своїй роздягальні на першому поверсі — хто грає в карти, а хто, поки нема роботи, куняє. Отже, шлях вільний, але діяти треба швидко.

В далекому закутку за «ягуаром» і колоною, що частково його закривала, Огілві вийняв з паперового мішка й розклав на підлозі оптичний елемент фари, викрутку, гострозубці, мотки дроту та ізоляційної стрічки.

Його, здавалося б, незграбні пальці працювали напрочуд спритно. Надягнувши рукавички, щоб не поранити руки, він повиймав уламки розбитої фари. Кількох секунд йому вистачило, щоб пересвідчитися, що куплена деталь за розмірами підійде, але електровиводи в неї — закороткі. Та він був готовий до цього. Пустивши в хід гострозубці, дріт та ізоляційну стрічку, він швиденько подовжив проводку й з’єднав її з автомобільною. Відтак встановив і закріпив дротом оптичний елемент, замість загубленого зовнішнього обідця позапихав між склом і корпусом шматки картону, а потім заліпив цей круглий проміжок ізоляційною стрічкою. Зроблено все це було абияк і вдень впадало б в око, але в нічній темряві навряд чи приверне чиюсь увагу. Вся операція забрала в нього хвилин п’ятнадцять. Відчинивши дверцята машини, він клацнув вимикачем. Обидві фари засвітилися.

Огілві задоволено крякнув. І в цю мить знизу долинули різкий сигнал і гудіння машини, що набирає швидкість. Огілві закляк. Гуркіт мотора наростав, відбиваючись луною від бетонних стін і низької стелі. Машина наближалась. Ось знизу вихопилися яскраві промені фар. Вони на мить освітили пандус, і машина промчала нагору, на верхній ярус. Вискнули різко загальмовані колеса, мотор замовк, грюкнули дверцята, Огілві розслабився. Він знав, що «жокей» тепер спуститься вниз ліфтом.

Коли кроки затихли, він склав інструменти в паперовий мішок, кинувши туди й великі осколки старої фари. Мішок він поки що залишив біля машини, а сам зійшов пандусом на долішній ярус, де стояла шафа прибиральниць. З шафи він узяв мітлу, совок на сміття і відро. Набравши у відро теплої води, кинув туди ганчірку. Потім, почекавши, поки проїдуть дві машини, поспішив нагору, до «ягуара».

Орудуючи мітлою й совком, Огілві старанно зібрав з підлоги дрібні уламки скла: потрапивши до рук поліційних експертів, вони одразу стали б доказом номер один.

Часу лишалося мало. Одна по одній машини поверталися в гараж. Підмітаючи, він двічі змушений був пригинатися й завмирати, причому одну машину поставили в боксі на тому ж ярусі, за кілька кроків від «ягуара». На щастя, шофер не роздивлявся довкола; але тепер небезпека зростала з кожною хвилиною. Якщо «жокей» помітить його, то здивується, підійде й почне розпитувати, що він тут робить, а потім розповість усе внизу, в роздягальні. Пояснення, що його Огілві дав нічному контролерові, візьмуть під сумнів. Ні, цього не можна допустити: вирушаючи на північ, він повинен зоставити по собі якнайменше слідів.

Йому лишалося ще одне. Взявши з відра з водою ганчірку, він ретельно витер ум’ятину в крилі «ягуара» й поверхню навколо неї. Коли він викрутив ганчірку над відром, чиста вода в ньому стала бурою. Ще раз оглянувши зроблене, Огілві схвально мугикнув. Що б там не сталося, на машині вже не знайдуть слідів висохлої крові.

За десять хвилин, спітнілий після напруженої праці, він увійшов у головний корпус готелю й попрямував до свого кабінету, маючи намір якусь годину відпочити, перше як вирушити в далеку подорож до Чікаго. По дорозі Огілві глянув на годинник. Він показував чверть на дванадцяту.

Четвер

1

«Якщо хочеш, щоб голова завтра була свіжа, йди-но додому й лягай спати», — сказав собі Пітер Макдермот.

Було пів на першу ночі. Вже дві години, а, може, й більше, він блукав вулицями нічного міста.

Від Марші він увечері пішов додому. Але йому було тісно в чотирьох стінах, спати не хотілося, і він вирішив прогулятись до річки. Пройшовши Кенел-стріт, сів на пором, і я безлюдної набережної того берега Міссісіпі довго милувався вогнями над чорною водою. Потім повернувся в центр і тепер сидів, смакуючи каву з молоком, на старому Французькому ринку.

Кілька хвилин тому, вперше за багато годин згадавши про готельні справи, він подзвонив у «Сейнт-Грегорі» й спитав, чи є якісь новини з наради організаторів з’їзду дантистів. Заступник чергового адміністратора відповів ствердно: пізно ввечері старший офіціант, який обслуговував нараду, доповів, що, прозасідавши шість годин, виконавчий комітет так і не дійшов згоди. Але екстрені загальні збори всіх делегатів були призначені на 9.30 ранку в Дофіновім залі. Збереться там душ триста. Засідання буде закрите, розроблено заходи, що мають гарантувати цілковиту секретність дебатів, і адміністрацію готелю просять сприяти в цьому.

Пітер розпорядився, щоб усі прохання організаторів з’їзду виконувалися і, знову забувши про готельні справи, повернувся думкою до Марші. Нескінченні запитання роїлися у нього в голові. Як повестися в цій ситуації, щоб усе було по-чесному й по-справедливому і щоб водночас не образити Маршу, не завдати їй болю? Одне, звичайно, ясно: прийняти її пропозицію він не може. Не може, хоч, коли бути чесним до кінця, вона вабила його, як жінка. Заплющивши очі, він згадував її в своїх обіймах, і згадка та п’янила, мов вино.

Але й Крістіна не йшла йому з думки. За останні кілька днів вони з Крістіною по-справжньому зблизилися. Перше, ніж іти до Марші, він так хотів подзвонити Крістіні! І навіть зараз, у цю мить, ніщо не обрадувало б його так, як зустріч з нею.

«Дивно, — подумав Пітер, — ще тиждень тому ти був вільний птах, а тепер — розриваєшся між двома жінками!»

Гірко посміхаючись, він заплатив за каву й рушив додому.

Проходячи повз «Сейнт-Грегорі», Пітер глянув на годинник. Перша година ночі. В освітленому вестибюлі готелю було ще досить людно, а Сейнт-Чарлз-авеню, якою він ішов, уже наче вимерла — тільки далекий вогник таксі й двоє чи троє перехожих. Він вирішив обійти готель з тилу — так ближче додому. Тут панувала цілковита тиша. Порівнявшись з виїздом із готельного гаража, він зупинився, бо зсередини долинув, наближаючись, звук мотора й вихопилися промені автомобільних фар. За мить пандусом швидко з’їхала низька чорна машина. Перед виїздом на вулицю водій різко загальмував, і машина зупинилася в яскраво освітленому колі. Пітер побачив, що це — «ягуар» і що крило його пом’яте; щось було негаразд і з однією фарою. «Сподіваюсь, ці пошкодження — робота не наших шоферів», — подумав Пітер.

Він перевів погляд на водія — і здивувався: за кермом сидів Огілві! Старший детектив, зустрівшись із ним поглядом, був, здавалось, не менше здивований. За мить машина, зразу