Читати книгу - "Зерно правди"

Письмо. Негайно! — кинув він до вікарія, і той, не чекаючи дозволу ксьондза, помчав до захристії. Залопотіла сутана.

— Які книги починаються на літеру К, отче? — запитав він.

— Узагалі-то таких книг у Біблії Тисячоліття немає, — відказав каноник, поміркувавши якусь хвилину. — Але це можуть бути Третя книга Мойсеєва, Левит, дві книги царів, дві книги хронік та Книга Проповідника[3]. У Новому Завіті є два послання до коринтян та одне до колосян. Я так гадаю, хоча латиною на К нічого не починається, але якщо взяти С, яке латиною читається так само, то матимемо «Canticum Canticorum» або ж «Пісню над піснями» і, звичайно, ті ж таки послання до коринтян і колосян.

Вікарій подолав шлях до захристії і, наче справдешній спринтер, насилу загальмував перед групою зосереджених під зображенням ритуального вбивства, тримаючи обіруч велетенську книгу формату АЗ у шкіряній палітурці зі вставками, оздоблену позолотою.

— Чи ти здурів? — здивувався каноник. — Не міг просто з полиці взяти?

— Я хотів, аби всі докладно могли роздивитися, — засапано пояснив вікарій, хоча всім було зрозуміло, що звичайна блакитна Біблія Тисячоліття не відповідала, на його думку, урочистому, піднесеному, гідному Дена Брауна, моменту.

— Почнемо з Левиту, — сказав Шацький. — Це частина П’ятикнижжя Мойсеєва, Тори, так?

— Так, — підтвердив каноник.

— Розділ двадцять четвертий, вірші від дев’ятнадцятого до двадцять першого.

— Ну, звісно... — зойкнула Соберай.

Вікарій знайшов відповідне місце, сперши Біблію на коліно, а тоді шанобливо вказав на рядки ксьондзові.

— І кожен, коли зробить ваду своєму ближньому, як хто зробив, так буде зроблено йому: зламання за зламання, око за око, зуб за зуба, яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому. А хто заб’є скотину, той відшкодує її, а хто заб’є людину, той буде забитий.

Голос у ксьондза-каноника був гучний низький, промовляв він повільно, із відповідною повагою. Слова Біблії пролунали в тиші храму грізно, відлунюючи серед прадавнього каміння, стін і склепіння, наповнюючи Сандомирський кафедральний собор звуком і змістом. Ніхто навіть не ворухнувся, доки далека луна цілковито не вмовкла.

— Книга Виходу[4], розділ двадцять перший, вірші від двадцять другого до двадцять п’ятого, — продовжував Шацький, більше не питаючись про літери.

Вікарій зашелестів сторінками.

— А коли будуть битися люди, і вдарять вагітну жінку, і скине вона дитину, а іншого нещастя не станеться, то конче буде покараний, як покладе на нього чоловік тієї жінки, і він дасть за присудом суддів. А якщо станеться нещастя, то даси душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка.

— І на «П», це буде Книга Повторення[5], так?

— Повторення Закону, — виправив іззаду Вільчур. Шацький здригнувся, вражений голосом за спиною. І здивувався, але хіба що трохи.

— Так, звичайно. Розділ дев’ятнадцятий, вірші від шістнадцятого до двадцять першого.

Шелестіння. Обличчя вікарія вкрили червоні плями, здавалося він весь палав, немовби от-от скине сутану й замість неї вирядиться в куртку й капелюх Індіани Джонса.

— Коли стане на кого неправдивий свідок, щоб свідчити проти нього підступно, то стануть двоє цих людей, що мають суперечку, перед лицем Господнім, перед священиками та суддями, що будуть у тих днях. І судді добре дослідять, а ось свідок — неправдивий той свідок, неправду говорив на брата свого, то зробите йому так, як він замишляв був зробити своєму братові, — і вигубиш зло з-посеред себе. А позосталі будуть слухати, — і будуть боятися, і більш вже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла. І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу.

Останнє речення ксьондз прочитав, не дивлячись на сторінку Біблії, замість цього вдивлявся в обличчя слухачів. Нарешті зупинив запитальний погляд на Шацькому.

— Це все. Схоже, що значення гебрайського напису з’ясовано.

— Око за око, — зловісно заскрекотів Вільчур. Шацький знову здригнувся.

— Авжеж, — мовила Соберай. — З’ясувався і наш таємничий шифр. Отже, йшлося не про лінійний відділ поліції. Це вже щось.

І знову клацання. Нестерпне, огидне клацання.

— Та-а-ак, — повільно проказав Шацький. — Тільки чому не по черзі? Дивно.

— Що саме дивно?

— Цитати йдуть не по черзі, — швиденько відповів вікарій, щоб ніхто його не випередив. — У П’ятикнижжі спершу йде Книга Буття, потім Вихід, тоді Левит, Книга Чисел і Повторення Закону.

— Отож, мало би бути WKP? Чому літери переставлено?

— Гадки не маю, — відказав Шацький. — Але довідаюся. Треба знайти якого-небудь рабина.

Бася Соберай глянула на годинника.

— За п’ять хвилин тобі треба бути на допиті Магери, його спеціально привезли з Кельце.

Прокурор Теодор Шацький смачно вилаявся. Вільчур зареготав, каноник глянув із розумінням, але й докірливо, вікарій був захоплений.

4

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ ПІДОЗРЮВАНОГО. Себастіан Магера, народився 20 квітня 1987 року, місце проживання: Завихостя, вулиця Тополева 15А, у даний час перебуває в слідчому ізоляторі м. Кельце. Освіта середня технічна, на момент затримання безробітний, нерегулярно підробляє садівником. Відношення до сторін: син жертви. Не судимий, ознайомлений із правами та обов’язками підозрюваного, свідчить наступне:

Я хочу змінити свої свідчення, які раніше кілька разів давав протягом розслідування, і зізнатися в тому, що 1 листопада 2008 року незумисне вбив свого батька, Стефана Магеру в нього вдома на вул. Тополевій 15А в Завихості. Я вчинив це під впливом емоцій і сварки, у мене не було наміру позбавляти життя свого батька. Причиною конфлікту став факт, що незважаючи на постійні обіцянки, мій батько не бажав надати мені, моїй дружині Анні та нашому трирічному синові Тадеушеві приміщення для проживання у своєму домі, де він жив один, а також передати для обробки земельну ділянку, якою не користувався. Цей факт надзвичайно негативно вплинув на наші побутові умови.

Зі своєю дружиною я познайомився в садово-городньому технікумі в Сандомирі п’ять років тому, у той час я проживав самотньо з батьком у Завихості, зазначу тут, що батько, колишній спортсмен, завжди зловживав алкоголем і був агресивною людиною. Ми покохали одне одного, і коли Анна завагітніла, а це сталося ще до нашого шлюбу, я попрохав батька дозволити їй жити з нами, оскільки в її батьків у Климонтові не було для цього умов.