Читати книгу - "Пора серця. Листування"

{830} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, дарчий надпис у кн.: Джузеппе Унґаретті, «Вірші», Рим (?), літо 1961

Для Пауля —

Інґеборґ

Літо 1961 р.

189{831}Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 11.9.1961, не надісланий лист

Дорога Інґеборґ,

мені тепер, а надто після провокації «Форвертс»{832} (яка, певна річ, не остання), дуже зле. Я думаю — і це, ймовірно, не зовсім егоцентрична думка — , що допомогти, роз’яснити, прояснити все могла б розмова з Тобою і Максом Фрішем. Тому я прошу Тебе й Макса Фріша про таку розмову.

На жаль, я не можу приїхати до Вас — будь ласка, приїздіть сюди, будь-коли, завтра чи післязавтра, але дайте мені вже тепер знати.

Сердечно бажаю Вам всього доброго!

Пауль

11.9.61

190 {833} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 27.9.1961

78, рю де Лоншан

(Роі 39–63)

27.9.61.

Моя люба Інґеборґ,

я довго не писав, я не встиг привітати Тебе з днем народження, подякувати Тобі за книги{834}. — Дозволь мені тепер надолужити це.

Всього, всього доброго, Інґеборґ!

Я кажу собі — і кажу це також Максові Фрішу: те, що поміж нами постало — це тільки непорозуміння, таке, яке важко розплутати, але це тільки непорозуміння.

Спробуймо спільно усунути його з нашого світу. Я вірю в розмови, Інґеборґ. То ж поговорімо одне з одним — я прошу про це також Макса Фріша.

Всього доброго!

Пауль

191 {835} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, після 27.9.1961, не надісланий лист

Любий Паулю,

кілька хвилин тому відбулася наша телефонна розмова — однак дозволь мені попри це спробувати відповісти на Твого листа. Я не знаю, чи це тільки непорозуміння, яке з’явилося поміж нами, а чи щось інше, що вимагає роз’яснення. Я це відчуваю інакше: вторгнення безмовної тиші, брак найпростішого відголосу, усе це робить мене безпомічною, бо тільки можу робити припущення, в яких повинна блукати, а потім знову чую від Тебе, так, як чую тепер, як погано Тобі{836}, і залишаюсь такою ж безпомічною, як і в мовчанці, і не знаю, як знайти вихід, і як мені коли-небудь знову стати для Тебе живою й реальною. Деколи я дуже добре бачу причини, кілька речей, випадки з недобрих часів торік{837}, яких я не розумію, і досі не розумію, які я намагаюсь забути, бо не хочу їх визнавати, бо не хочу, щоб це було так, наче Ти їх вчинив, написав, сказав. І тепер я знову злякалася, коли Ти сказав мені телефоном, що мав би за щось попросити прощення, я ж не знаю, що Ти маєш тут на увазі, та мені знову страшно, не стільки від того, що мені знову щось могло б завдати жалю, а тому, що я відчуваю, наскільки це мене позбавляє віри в дружбу, дружбу, яка виходить за межі звичайного співчуття й побажання, щоб для Тебе все обернулось на краще. Цих почувань для мене замало, і для Тебе їх мало б бути замало.

Любий Паулю, це знову, можливо, неслушний час, щоб висловити те, що важко піддається висловлюванню, але ж слушного часу немає, інакше мені вдалося б уже якось це подолати. Я справді думаю, що найбільша біда — у Тобі самому. Ницість, яка приходить ззовні, — і Тобі не треба мене запевняти, що це так, бо я знаю це більшою мірою — хоча й діє, наче отрута, але перед нею можливо вистояти, потрібно вистояти. Тепер це залежить тільки від Тебе, реагувати на неї правильно, Ти ж бачиш, що всі заяви, кожне втручання{838}, наскільки правильним воно б не було, не зменшило в Тобі горя, коли я чую, як Ти говориш, мені видається, ніби все залишається бути таким, яким було рік тому, ніби для Тебе не має жодного значення те, що так багато людей доклали зусиль, ніби значення має тільки те інше, бруд, віроломство, безумство. Ти також втрачаєш друзів{839}, бо вони відчувають, що для Тебе мало що має значення, що і їх заперечення не має для Тебе значення, там, де воно видається їм доконечним. Заперечення легко має злощасніші наслідки, аніж згода, та деколи воно все ж корисніше, нехай навіть тим, що потім сам усвідомлюєш краще, ніж інші, у чому помилка. Облишмо, одначе, інших.

Із усіх кривд та образ, яких я зазнала досі, найгіршими для мене завжди будуть ті, яких завдав мені Ти — також і тому, що я не можу відповісти на них зневагою або байдужістю, бо не можу боронити себе від них, бо моє почуття до Тебе завжди пересилює і робить мене беззахисною. Звичайно, для Тебе йдеться тепер передусім про інші речі, про Твою скруту, та для мене, для того, щоб могло йтися про неї, передусім йдеться про наші стосунки, щоб можна було вести дискусію