Читати книгу - "Пора серця. Листування"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 132
Перейти на сторінку:
про те інше. Ти кажеш, що не хочеш нас втратити, а я це перекладаю для себе як «Тебе втратити», бо цей позверхній стосунок до Макса — без мене ви, ймовірно, ніколи й не познайомилися б — або за інших умов, яким я надаю більше шансів, аніж умовам, які я сама створила — отож, скажімо все-таки чесно, щоб не втратити одне одного. І тепер я себе запитую, хто я для Тебе, хто, після стількох років? Фантом, чи реальність, яка більше не відповідає фантому. Бо в моєму житті багато чого відбулося, і я хочу бути тим, ким я сьогодні є, та чи сприймаєш мене Ти сьогодні? Саме цього я не знаю, і це доводить мене до розпачу. Якийсь час, після нашого нового побачення у Вупперталі{840}, я повірила в це сьогодення, ми утвердили одне одного — я Тебе, а Ти мене — у новому житті, так мені видалося, я прийняла Тебе, і не тільки разом із Жизель, а й з новими зрушеннями, новими болями і змогами щастя, які для Тебе відкрилися після часу, який був нашим.

Ти якось мене запитав, що я думаю щодо критики Бльокера{841}. Тепер Ти вітаєш мене з виходом книжки, відповідно, книжок{842}, і я не знаю, чи враховуєш Ти тут критику Бльокера{843}, усі інші критичні відгуки, а чи думаєш, що одне речення проти Тебе значить більше, аніж тридцять речень супроти мене? Ти справді так думаєш? І чи Ти справді думаєш, що часопис, який цькує мене з першого дня свого існування, «Форум», наприклад, отримує своє виправдання в тому, що милостиво зійде до Твого захисту{844}? Коханий, я ніколи звикло не скаржуся ні на кого з огляду на ниці вчинки, та вони спадають мені на думку, коли люди, здатні на них, посилаються раптом на Тебе. Ти не мусиш мене розуміти хибно.

Я можу стерпіти все незворушно, часом, у найгіршому випадку, може статися напад. Мені не спадало на думку звертатися до кого-небудь по допомогу, до Тебе також, бо я чуюсь сильнішою.

Не нарікаю. Не знаючи, знала, що цей шлях, який я хотіла обрати, який я обрала, не буде встелений пелюстками троянд.

Ти кажеш, що Тобі вселяють відразу до Твоїх перекладів{845}. Любий Паулю, це, можливо, єдине, де я сумнівалася, — маю на увазі не Твої повідомлення, а їх наслідки, однак тепер я вірю Тобі цілковито, бо теж мала нагоду відчути всю злобу професійних перекладачів, чийого втручання я також не передбачила. Вони сиплять дотепами, коли говорять про мої помилки, яких я нібито припустилася{846}, люди, які, хоча це мене не образило б, гірше володіють італійською мовою, а також інші, які володіють нею, можливо, і краще, та, у кожному разі, люди, які не мають уявлення, як би мав виглядати вірш німецькою мовою. Зрозумій: я вірю Тобі, в усьому, усьому. Тільки не вірю, що плітки, критика завершуються на Тобі, бо з таким же успіхом я могла б вірити, що вони завершуються на мені. І я могла б Тобі це довести, як і Ти доводиш мені, що це так.

Чого я не можу: довести це Тобі цілковито, бо анонімні або інші клапті паперу я викидаю, бо вірю, що я сильніша, аніж ці клапті, і хочу, щоб Ти був сильнішим, аніж ці клапті, які нічого, нічого не значать.

Та Ти не хочеш визнати того, що це нічого не означає, Ти хочеш, щоб це виявилося сильнішим, хочеш, щоб Тебе поховали під ними.

У цьому Твоя біда, яку я вважаю більшою, аніж біду, яка випадає Тобі на долю. Тобі хочеться бути жертвою, однак від Тебе залежить не бути жертвою, і я думаю все про книжку, яку написав Сонді, про епіграф{847} до книжки, який мене вразив, бо я, коли читала його, не могла інакше, як думати при цьому про Тебе. Безперечно, це буде, це прийде, це прийде зараз іззовні, однак Ти це санкціонуєш. І питання в тому, чи Ти це санкціонуєш, чи приймаєш. Однак тоді це — Твоя історія, і вона не буде моєю історією, коли Ти дозволяєш, щоб це все Тебе розчавило. Коли Ти на це все йдеш. Ти йдеш на це. Це я маю Тобі за зле. Ти йдеш на це і так розчищаєш усьому цьому шлях для вільного руху. Ти хочеш бути тим, кого це погубить, але я не можу санкціонувати цього, бо Ти можеш усе це змінити. Ти хочеш, щоб вони були винними перед Тобою, і я не зможу цьому перешкодити, щоб Ти й далі цього хотів. Зрозумій же мене, виходячи з [нерозбірливе слово]: я не вірю, що світ може змінитися, однак ми можемо, і я хочу, щоб Ти зміг це зробити. Саме тут доклади зусиль. Не «підмітальник вулиць» може вимести це, а Ти можеш зробити це, тільки Ти. Ти скажеш, що я вимагаю надто багато від Тебе для Тебе. Так, я роблю це. (Однак я вимагаю цього і від себе для себе, тому наважуюсь Тобі це казати). А більше вимагати не можна. Я не зможу цього цілковито здійснити, і Ти не зможеш цього цілковито здійснити, однак на шляху до здійснення багато чого відпаде.

Часто мені дуже гірко, коли я про Тебе думаю, і деколи я не пробачаю собі, що не ненавиджу Тебе, за того вірша, це звинувачення в убивстві{848}, яке Ти написав. Чи винуватила Тебе хоч одна людина, яку Ти любиш, у вбивстві, коли Ти невинний? Я не ненавиджу Тебе, і це божевільно, однак, якщо коли-небудь ще щось має бути щирим і добрим, то спробуй і Ти розпочати відповідати мені, і не письмовою відповіддю, а почуттям, по-справжньому. Я не сподіваюсь на це, як і на дещо інше, жодної відповіді, жодного вибачення, бо жодного вибачення недоставатиме, і я не зможу його прийняти. Я чекаю, що Ти, коли допоможеш мені, сам собі допоможеш, Ти — собі.

Я сказала Тобі, що Тобі дуже легко зі мною, та наскільки б це не було правдою — правдою буде й те, що Тобі буде зі мною важче, аніж із будь-ким іншим. Я щаслива, коли Ти підходиш до мене в Отель дю Лувр{849}, коли Ти вільний і радісний, я все забуваю й радію, що Ти нічим не

1 ... 61 62 63 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пора серця. Листування», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пора серця. Листування"