Читати книгу - "Мовчання ягнят"

до карети «швидкої». Друга група вирушила по Бойла. Офіцери на сходових майданчиках злостилися, коли бачили ноші, і Тейт знайшов для них усіх мудру пораду:

– Дивіться, щоб через злість вам дупи не відстрелили.

Поки надворі завивали сирени, Тейт під прикриттям ветерана Джейкобса обережно перевірив усі офіси та ізолював вежу.

У коридорі на четвертому поверсі був холодний протяг. За дверима, що вели до просторих темних приміщень головної будівлі, дзеленчали телефони. У неосвітлених офісах по всій будівлі блимали лампочки на телефонах, наче світляки, безперервно теленькали сигнали виклику.

Просочилась інформація, що доктора Лектера «забарикадували» в головній будівлі, і репортери з радіо та телебачення телефонували, щодуху набирали номери через модеми, намагалися взяти інтерв’ю в монстра в прямому ефірі. Аби цьому запобігти, SWAT зазвичай вимикає всі телефони, крім одного, яким користуються для перемовин. Але ця будівля була завелика, офісів – забагато.

Тейт зачинив і замкнув двері до кімнат із миготливими телефонами. Груди та спина спітніли й свербіли під бронежилетом. Він зняв із пояса рацію:

– ПУ, це Тейт, вежу зачищено, прийом.

– Роджер, Тейте. Капітан чекає вас у ПУ.

– Десять-чотири. Фойє, ви там?

– Тут, сержанте.

– То я в ліфті, зараз їхатиму вниз.

– Прийнято, сержанте.

Джейкобс і Тейт спускалися на ліфті у фойє, коли на плече Тейта впала крапля крові. Друга – на черевик.

Він поглянув на стелю кабіни, торкнувся Джейкобса й жестом наказав мовчати.

Кров капала зі щілини навколо технічного люка, що розташовувався згори ліфта. Спуск здавався неймовірно довгим. Тейт і Джейкобс позадкували геть із кабіни, націливши рушниці на стелю ліфта. Тейт потягся назад і зафіксував розчинені дверцята.

– Ш-ш-ш-ш, – пошипів Тейт у фойє і тихо додав: – Беррі, Говарде, він на даху кабіни. Прикривайте.

Тейт вийшов надвір. На паркінгу стояв чорний фургон SWAT. SWAT завжди возив із собою різноманітні ліфтові ключі.

За лічені секунди вони почали діяти, двоє офіцерів SWAT у чорних бронежилетах і навушниках уже підіймалися сходами на майданчик третього поверху. У фойє з Тейтом перебувало ще двоє, вони націлили свої штурмові гвинтівки на дах ліфта.

Скидаються на великих бойових мурашок, подумалося Тейтові.

Командир SWAT говорив у мікрофон:

– О’кей, Джонні.

На третьому поверсі, високо над кабіною, офіцер Джонні Петерсон повернув ключ у замку, і дверцята ліфта розійшлися. У шахті було темно. Лежачи в коридорі на спині, офіцер вийняв із розвантажувального жилета шумову гранату й поклав на підлогу біля себе.

– О’кей, зараз подивлюся.

Він дістав дзеркальце на довгій ручці та висунув його за край, поки напарник освітлював шахту потужним ліхтариком.

– Я його бачу. Він на даху ліфта. Біля нього бачу зброю. Він не рухається.

Запитання в навушнику Петерсона:

– Ти бачиш його руки?

– Бачу одну руку, друга – під ним. Навколо лежать простирадла.

– Кажи йому.

– ПОКЛАДІТЬ РУКИ НА ГОЛОВУ ТА ЗАМРІТЬ! – загорлав Петерсон у шахту. – Він не поворухнувся, лейтенанте… Так.

– ЯКЩО ВИ НЕ ПОКЛАДЕТЕ РУКИ НА ГОЛОВУ, Я СКИНУ НА ВАС ШУМОВУ ГРАНАТУ. ДАЮ ВАМ ТРИ СЕКУНДИ! – гукнув Петерсон, а тоді дістав із жилета фіксатор для дверей, який носить із собою кожен офіцер SWAT. – О’КЕЙ, ХЛОПЦІ, СТЕРЕЖІТЬСЯ ТАМ УНИЗУ – Я СКИДАЮ ГРАНАТУ.

Він кинув фіксатор у шахту й побачив, як той відскочив від силуета внизу.

– Він не поворухнувся, лейтенанте.

– О’кей, Джонні, зараз ми піднімемо кришку люка зсередини кабіни. Прикриєш нас згори?

Петерсон перекотився на живіт. Автоматичний пістолет сорок п’ятого калібру, курок одведено, дуло спрямовано на силует унизу.

– Прикриваю, – сказав він.

Позираючи в шахту, Петерсон побачив, як унизу з’явилася шпарина світла, коли офіцери у фойє підняли кришку люка відпориною SWAT. Нерухоме тіло частково накривало люк, і одна рука поворухнулася, коли офіцери штовхнули знизу кришку.

Великий палець Петерсона ледь помітно натиснув на запобіжник «кольта».

– Його рука поворушилася, лейтенанте, але я думаю, що то від переміщення кришки.

– Роджер. Піднімаємо.

Кришка люка з грюкотом розчахнулась і похилилась на стіну шахти. Петерсену стало важко дивитися на світло внизу.

– Він не поворухнувся. Рука не торкається зброї.

Спокійний голос у вусі:

– О’кей, Джонні, зачекай. Ми заходимо в кабіну, тож стеж у дзеркало за рухами. Стріляти будемо тільки ми. Прийнято?

– Прийнято.

Тейт стояв у фойє та спостерігав, як вони заходять у кабіну. Офіцер із гвинтівкою з бронебійними набоями націлив свою зброю на дах ліфта. Другий офіцер поліз на драбину. Він мав великий автоматичний пістолет, під дулом якого було закріплено ліхтарик. У люк піднялося дзеркальце та промінь ліхтарика. Потім – голова та плечі офіцера. Він передав униз 38-й револьвер.

– Він мертвий, – гукнув офіцер.

Тейт замислився, чи не означатиме смерть доктора Лектера кінець Кетрін Мартін, бо ж уся інформація стерлася, коли в мозку цього монстра згасло світло.

Офіцери вже спускали його додолу, тіло проходило головою вниз крізь ліфтовий люк, його прийняли численні руки – немов химерне зняття з хреста в освітленій коробці. Фойє вже повнилося людьми, поліцейські підходили подивитися.

Один із наглядачів пробрався крізь натовп і поглянув на випростану татуйовану руку знятого тіла.

– Це Пембрі, – сказав він.

Розділ 38

Молодий санітар схопився за поруччя в кареті «швидкої допомоги», яку хитало на ходу, та повернувся до рації, щоб доповісти реаніматологу про стан хворого. Йому довелося перекрикувати сирену:

– Він не при тямі, але життєві показники в нормі. Тиск непоганий. Сто тридцять на дев’яносто. Так, дев’яносто. Пульс вісімдесят п’ять. У нього сильно порізане обличчя, шкіра пасмами висить, одне око вибите. Обличчя перев’язане, вставлено ендотрахеальну трубку. Можливо, вогнепальне поранення в голову, поки не можу сказати напевне.

На ношах позаду нього стиснутий закривавлений кулак розслабляється під ременем на поясі. Права рука вивільняється та намацує пряжку на іншому ремені, що оперізує груди.

– Я боюся надто щільно перев’язувати йому обличчя, бо в нього почалися конвульсії перед тим, як його переклали на ноші. Так, зараз він у позиції Фаулера[164].

Рука позаду молодика вчепилася в хірургічні бинти та протерла очі.

Санітар почув за спиною свист ендотрахеальної трубки, повернувся й просто перед собою побачив закривавлене обличчя, але не побачив пістолет, що опустився й влучив йому просто над вухом.

«Швидка» зупинилася посеред машин на трасі на шість смуг, водії позаду неї збентежено сигналили в клаксони, не наважуючись обганяти карету невідкладної допомоги. Два уривчасті ляски, наче спалахи в карбюраторі, і «швидка» знову завелася, завихляла, вирівнялася й переїхала до крайньої правої смуги.

Ось і виїзд із аеропорту. «Швидка» неквапливо повзла правою смугою, сигнальні вогні на корпусі блимали, двірники вмикалися й вимикалися, тоді сирена замовкла,