Читати книгу - "Острів Дума"

201
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 198
Перейти на сторінку:
приховувати, хіба не так?

— Авжеж.

— І тут! Міра сказала, що вона і її Бен також непокояться. Сказала, що Том забагато п’є, це раз, а ще, буває, він іде на роботу до офіса з дводенною щетиною. Хоча, вона сказала, в круїз він вирушав елегантним. Просто дивно, як багато помічають сусіди, навіть якщо вони й не близькі друзі. Бен з Мірою, звичайно... нічого не знали про нас, але вони чудово розуміли, що Том в депресії.

«Це ти так вважаєш, ніби вони нічого не знали», — цього я не промовив.

— Отже, щоб довго не розводитися. Я його запросила до себе. В його очах був такий вираз, коли він прийшов... такий вираз... ну, ніби він сподівався, що, мабуть, я збираюся... ну, ти розумієш.

— Підібрати залишки і крихти.

— Хто тут розповідає, я чи ти?

— Вибач.

— Ну, звісно, ти маєш рацію. Ти завжди раціональний. Я хотіла запросити його до кухні на каву, але ми так і не просунулися далі холу. Він хотів мене поцілувати, — вона це промовила зухвало і гордо. — Я йому дозволила... один раз... але коли стало очевидно, що йому хочеться більшого, я його відштовхнула і сказала, що маю до нього справу. Він відповів, що по мені видно, що це щось погане, але ніщо його не вразить гірше, ніж було, коли я йому сказала, що ми не можемо більше зустрічатися. Отакі-то чоловіки — і вони ще кажуть, ніби це ми вміємо перекладати на когось свої провини. Я відповіла, що навіть якщо ми не можемо більше підтримувати романтичних стосунків, це не заважає мені турбуватися про нього. Відтак сказала, що кілька людей вже розповідали мені про його дивну поведінку, — став сам не свій — я згадала, що він перестав приймати свої антидепресанти і почала непокоїтися. Я сказала про те, що мені здається, що він замислив самогубство. Вона трохи помовчала, а потім продовжила:

— До його приходу я й гадки не мала, що отак прямо все йому й скажу. Але дивно — щойно він увійшов у двері, я вже була майже певна, а коли поцілував мене, я знала це як факт. Губи в нього були холодні. І сухі. Поцілунок, мов у трупа.

— Можу уявити, — промовив я, намагаючись почухати собі праву руку.

— Обличчя в нього витягнулося, без перебільшення. Кожна риса розгладилася, а рот майже зник. Він спитав, хто вклав таку ідею мені в голову. А тоді, перш ніж я встигла щось відповісти, він заявив, що все це собаче лайно. Саме так, а це зовсім не той вираз, який міг би промовити Том Райлі.

Щира правда. Той Том, котрого я знав раніше, не сказав би слово «лайно» навіть якби в нього насправді був повний рот лайна.

— Я нехотіла називати йому ніяких імен — ні в якому разі, ні твого, бо він вирішив би, що я здуріла, ні Ілсиного, бо я не знаю, що він міг би їй сказати, аби...

— Я тобі вже говорив, що Іллі не має до цього ніякого стосунку...

— Замовч. Я вже це проходила. Я тільки сказала, що ті люди, які помічають його дивну поведінку, навіть не знають, що він пив пігулки з моменту свого другого розлучення і що він перестав їх приймати минулого травня. Він називає їх одуряючими пігулками. Я сказала, що він помиляється, якщо вважає, ніби вдало приховує все, що з ним відбувається. Тоді сказала, якщо він собі щось зробить, я все розповім його матері і брату, розкажу що це було самогубство, і вони йому цього не вибачать. Це була твоя ідея, Едгаре, і вона подіяла. Можеш пишатися. Ось тоді-то він розбив мою вазу і назвав нахабною прошмандовкою, розумієш? Він сполотнів. Їй Богу... — Вона ковтнула слину, я за багато миль почув хлюпання в її горлі. — Їй-Богу, він мав такий вигляд, що дійсно так все і запланував.

— Я щодо цього не маю ніяких сумнівів, — сказав я. — Як ти вважаєш, що він робитиме далі?

— Не знаю, абсолютно собі не уявляю.

— Може, ще й мені йому зателефонувати?

— Краще не треба. Якщо він дізнається, що ти знаєш про нашу з ним розмову, це може підштовхнути його перейти за грань. — І з легким почуттям мстивості вона додала: — От тоді вже ти втратиш сон.

Таку можливість я розглядав, і правота була на її боці. Том з Ваєрменом були схожі в одному: обидва потребували допомоги, а я не міг їх примусити її прийняти. Одна стара максима крутилася мені в голові, може доречна, може ні: можна підвести курву до культури, але неможливо примусити її думати. Можливо, Ваєрмен міг би мені сказати, кому і якій епосі належить цей афоризм.

— Ну, так як же ти довідався, що він збирається себе вбити? — спитала вона. — Я хочу знати і, заради Бога, скажи мені, поки я не повісила слухавку. Я свою частину справи зробила і ти тепер мусиш мені розказати.

Ось воно, питання, якого вона раніше не ставила, бо фіксувалася перш за все на тім, звідки я взнав про її з Томом стосунки. Авжеж, не тільки Ваєрмен був знавцем примовок, мій батько теж їх знав чимало. Одна була така: коли брехня не діє, спробуй правду.

— Після аварії я почав малювати, — почав я. — Ти знаєш це.

— Ну і що?

Я розповів їй про той малюнок, на якому зобразив її, Тома Райлі і Макса з Палм Дезерту. Розказав про знайдені в Інтернеті історії про феномен фантомних кінцівок. І про те, як побачив Тома Райлі на верхньому майданчику сходів до моєї, як я її тепер називав, студії лише в піжамних штанях, без одного ока, із загуслою кров’ю в очниці.

Коли я закінчив, зависла довга тиша. Я не порушував її. Нарешті вона заговорила, тепер новим, обережним голосом.

— Ти насправді у це все віриш, Едгаре... у щось таке?

— Ваєрмен, тутешній мій сусіда... — Я зупинився, роз’ятрюючись наперекір самому собі. Не тому, що не мав слів. Чи не зовсім тому. Невже я був зібрався розповідати їй про те, що мій тутешній сусіда оказіональний телепат, і він мені вірить?

— Так що там твій сусіда, Едгаре? — Голос в неї звучав м’яко й спокійно. Я навчився розпізнавати це звучання за місяць

1 ... 60 61 62 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Дума», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Дума"