Читати книгу - "Тиша"

університету, Британської геологічної служби Единбурґа. Пачки листів з ЄССЦ — Європейсько-Середземноморського сейсмологічного центру в Брюйєр-ле-Шатель. З Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. На дешевому папері для ксерокса. Потім він дістався до особистих листів, їх було небагато. Або ж вона зберігала решту в іншому місці. Або ж вона їх взагалі не зберігала. Він знайшов тонкий стосик написаних від руки на цупкому жовтуватому рельєфному папері. Вони були підписані «мама» або «твоя мама». Адреси відправника не було, але поруч з датою було написано «Хольте». Він знайшов один конверт з адресою відправника і сунув його в кишеню.

Він шукав і далі. Звучання приміщення змінилося. Він знав, що тепер уже недалеко. Він прислухався до кількох пачок, затнутих скріпкою. Це були листи від колишніх коханих, він поспішив відключити слух, хіба можна коли-небудь змиритися з думкою, що у твоєї жінки до тебе були коханці?

Два листки вкололи його пальці і слух, немов колючка. Вони були скріплені степлером — він уколовся об скріпки. Він роз’єднав їх. Це були ксерокопії. Він упізнав почерк. Це він сам написав. Ретельно виведені багато років тому літери. Людиною, що в якомусь сенсі була ним самим.

Він знав, що знайде ці аркуші. Він почув це в її голосі, тоді, після душу. Звучання цих листів.

До них було додано третій лист. Теж написаний від руки. Це була ксерокопія відповіді, яку він тоді отримав. Почерк в листі-відповіді був нерівний, гуляв угору і вниз. Як почерк у власних нотах Моцарта — якщо граєш Моцарта, то просто необхідно мати факсиміле. Нерівності його нот можуть про багато що розповісти, те ж саме можна було сказати про цей почерк.

Якби він зміг тоді зупинитися! Але він не зупинився. Його пальці намацали щось цупкіше. Аркуш паперу. На ньому було щось схоже на відбитки пальців, фіолетового кольору, п’яти пальців, але ширше, ніж мав бути звичайний палець. Відбитки були заклеєні клейкою плівкою. На аркуші був штамп «Державна поліція, ЦБІ». Одразу під ним лежав ще один аркуш, на ньому були надруковані якісь комбінації цифр і літер і стояв штамп «Кримінологічний відділ». З адресою на вулиці Слотсхерренсвай.

Він витягнув останню карту. Це була квитанція, що підтверджувала отримання «різних речей» із штампом «Міністерство юстиції, Головне управління відбування покарання на волі, Хорсенс».

Він подивився на годинник. Не було ще й сьомої. Неділя. Він подзвонив Соні на мобільний телефон.

Він довго чекав, перш ніж вона відповіла. Незрозуміло було, де вона, але, в усякому разі, не вдома — акустика була інша, менше звукопоглинальних поверхонь. Вона була в ліжку, він чув тертя тканини. Поруч з нею був чоловік. У голосі її звучав алкоголь, гарячий алкоголь, напевно ґлеґ, — скоро Різдво.

Він подумав про те, як це бути Сониним чоловіком і сидіти вдома з дітьми. Коли у неї щонеділі стільки роботи до ночі.

Він подумав про маленькі судини, що лопнули на її щоках. Перші боязкі ознаки того, що навіть найкращого може виявитися забагато. Забагато чоловіків, забагато грошей, забагато удачі. Забагато «Брунелло».

Він ніколи раніше не телефонував їй на мобільний о такій порі, вона ні про що не спитала, одразу відчувши, що у нього до неї якесь серйозне питання.

— Переді мною п’ять відбитків пальців, — сказав він. — Якісь дуже широкі. Зі штампом «Державна поліція. ЦБІ». Ще якісь цифри й літери з відділу кримінології. І квитанція з Міністерства юстиції зі штампом «Головне управління відбування покарань на волі». Про що все це може говорити?

— Мені треба трохи часу, куди тобі передзвонити?

Він дав їй номер телефону Стіне.

Соня організовувала турне для великих цирків та відомих рок-груп. Кожен цирк за літній сезон об’їжджав у середньому вісімдесят міст відповідно до логістики, що глибоко вкоренилася в традиціях і ґрунтується на довірі та особистих контактах. У країні не було жодного начальника поліції, з яким вона не була б у близьких стосунках.

Він усівся на підвіконня. Колись вони сиділи тут із Стіне — голі. Вікно було кругле, йому було видно частину району Естербро і протоку Ересунн. Це було єдине місце в Нерребро, звідки видно воду. Він розумів, що саме тому вона, мабуть, і вибрала цю квартиру. З вулиці йому просигналив таксист.

Телефон задзвонив.

— ЦБІ, — сказала Соня, — це Центральне бюро ідентифікації, воно міститься в поліцейській префектурі. Відбитки пальців здаються широкими, бо їх, що називається, «катали». Службовець кримінальної поліції прикладає палець людини до чорнильної подушечки, а потім повертає на аркуші паперу. ЦБІ використовує дев’ять точок на одну руку, коли проводить ідентифікацію на основі відбитків пальців, усе має бути так само точно, як і аналіз ДНК. А результати аналізу ДНК, очевидно, це те, що у тебе з кримінологічного відділу. Обидва ці документи можуть видаватися людині, коли відомості про неї, наприклад після відбуття покарання, видаляють з кримінального реєстру — центральної бази даних поліції, того, звідки можна отримати виписку про судимість. Квитанція — з Головного управління відбування покарань на волі, яке включає тридцять дві установи — це щось на кшталт відкритих в’язниць. В’язниця в місті Хорсенс — це єдина серед п’яти закритих в’язниць, де застосовуються особливі заходи безпеки. Якщо не рахувати відділень для рокерів. Отже йдеться про людину, яка відсиділа великий строк, останню частину якого провела в так званій відкритій тюремній установі, — за зразкову поведінку, а потім, відповідно до поліцейської процедури, отримала свої відбитки як підтвердження того, що вона більше не значиться в Кримінальному реєстрі.

Каспер прислухався до квартири. Вона зазвучала по-новому. Соня, мабуть, теж це почула.

— Це та жінка, — сказала вона. — Це вона сиділа у в’язниці.

Він нічого не відповідав.

— Вона цілком могла сидіти за щось відносно нешкідливе, — припустила вона. — Ми з тобою, та й більшість людей, якби розкрили перед владою всі карти, точно б опинилися за ґратами.

У неї завжди вистачало сил для втішання — його, будь-якої іншої людини, і в дні їхньої молодості теж. Цього разу в неї нічого не вийшло.

— Це ґлеґ? — запитав він.

— Саке.

— Бережи себе, — сказав він.

І повісив слухавку.

3

Таксист висадив його біля Странваен, він тихо відчинив двері вагончика. Стіне спала, він сів на стілець і став услуховуватися в її сон. Вона спала цілком спокійно — йому не було чути її снів.

Він просидів так хвилин п’ятнадцять. Потім вона прокинулася й сіла. Вона завжди прокидалася як кішка: тільки-но — глибокий несвідомий стан, а наступної миті — цілковита присутність.

— Я хочу тобі дещо розказати, — почав він, — і поставити