Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Нестерпна легкість буття

Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 73
Перейти на сторінку:
нікого поряд, окрім неї. Але раптом з жахом усвідомив, що не може говорити. Він дивився на Марі-Клод з безмірною ненавистю і намагався відвернутися від неї до стіни. Але не міг поворухнути тілом. Хотів хоча б голову відвернути. Та навіть головою не міг ворухнути. І тому заплющив очі, щоб не бачити її.

27

Мертвий Франц нарешті належить своїй законній дружині, як ніколи досі не належав їй. Марі-Клод усім розпоряджається: організовує похорон, розсилає повідомлення про смерть, купує вінки, шиє собі чорну сукню, яка насправді є сукнею весільною. Так, лише чоловіків похорон для дружини — її справжнє весілля; завершення життєвого шляху; нагорода за всі страждання.

Пастор, зрештою, це чудово розуміє і над могилою говорить про вірну подружню любов, яка зазнала численних випробувань, аби до кінця життя залишитися для покійного надійною гаванню, до якої він міг повернутися в останню хвилину. І колега Франца, якого Марі-Клод попросила виголосити слово над труною, передовсім віддає шану мужній дружині покійного.

Десь позаду, підтримувана приятельками, стояла дівчина в окулярах. Стримуване ридання і безліч проковтнутих таблеток викликали в неї корчі ще до закінчення похоронного обряду. Схопившись за живіт, вона зігнулась у три погибелі, і подругам довелося вивести її з кладовища.

28

Діставши від голови кооперативу телеграму, він одразу ж сів на мотоцикл і приїхав. Зайнявся похороном. На надгробку звелів під батьковим іменем помістити епітафію: Він хотів Царства Божого на землі.

Він добре знає, що батько ніколи не сказав би таких слів про своє життя.

Але він певен, що епітафія точно передає те, чого батько прагнув. Царство Боже на землі означає справедливість. Томаш мріяв про світ, де панувала б справедливість. Хіба Шимон не має права визначити життя батька своїм власним словником? Адже це вічне право всіх близьких покійного!

Повернення після довгого блукання — написано на пам’ятнику над могилою Франца. Епітафію можна тлумачити як релігійний символ: блукання в земній юдолі, повернення в обійми Божі. Але утаємничені знають, що фраза водночас має і свій, цілком світський смисл. Втім, Марі-Клод говорить про це щодня:

Франц, дорогий, добрий Франц, він не витримав кризи своїх п’ятдесяти років. Потрапив до пазурів жалюгідної дівки! Її ж бо навіть гарною не назвеш! Бачили її велетенські окуляри, за якими її майже не видно? Але п’ятдесятилітній (ми всі це знаємо!) душу продасть за молоде тіло. І лише його власна дружина знає, як він страждав від цього. Для нього це були справжні моральні муки! Адже Франц у глибині душі був чесним і добрим. Бо як інакше пояснити цю безглузду, шалену поїздку кудись в Азію? Він подався туди по свою смерть. Так, Марі-Клод знає це абсолютно точно: Франц свідомо шукав смерті. В останні дні, коли помирав і вже не повинен був брехати, він не хотів бачити нікого, крім неї. Він не міг говорити, але яка вдячність світилася в його очах. Очима він просив у неї прощення. І вона простила йому.

29

Що лишилося від людей, які помирали в Камбоджі?

Одна велика фотографія американської актриси, яка тримає на руках жовту дитину.

Що лишилося від Томаша?

Епітафія: Він хотів Царства Божого на землі.

Що лишилося від Бетховена?

Похмурий, з неправдоподібною гривою чоловік, що вимовляє глухим голосом: «Es muss sein!»

Що лишилося від Франца?

Епітафія: Повернення після довгого блукання.

І так далі, і так далі. Перше ніж настане повне забуття, нас обернуть на кіч. Кіч — пересадочна станція поміж буттям і непам’яттю.

ЧАСТИНА СЬОМА

УСМІШКА КАРЕНІНА

1

Із вікна видно було косогір, зарослий кривими тілами яблунь. Над косогором ліс закривав горизонт, і крива лінія пагорбів тяглася в далину. Надвечір, коли на блідому небі появлявся білий місяць, Тереза виходила на поріг. Місяць, що висів на ще не стемнілому небі, нагадував їй лампу, яку забули вранці погасити і яка цілий день світилася в кімнаті мертвих.

Криві яблуні росли на косогорі, і жодна з них не могла зрушити з місця, куди вросла корінням, так само як Тереза і Томаш уже ніколи не зможуть покинути це село. Вони продали машину, телевізор, радіоприймач, щоб купити тут невеликий будиночок із садком у селянина, який переселявся до міста.

Життя в селі було єдиною можливістю втечі: тут завжди не вистачало людей і житла було досить. І ні в кого не було бажання порпатися в політичному минулому тих, хто ладен був піти працювати в поле або в ліс, і ніхто їм не заздрив.

Тереза була щаслива, що вони покинули місто з п’яними відвідувачами бару і з невідомими жінками, які лишали на Томашевому волоссі запах свого лона. Поліція більше не цікавилася ними, а епізод з інженером переплівся у неї в єдине ціле зі сценою в Петршіні, тож вона майже не розрізняла, де сон, а де дійсність. (Втім, чи був інженер справді на службі у таємної поліції? Може, був, а може, й ні. Чоловіки, які користуються для зустрічей чужими квартирами і не люблять займатися любов’ю з тією самою жінкою більше одного разу, не така вже й рідкість.)

Отже, Тереза була щаслива, вона відчувала, що нарешті досягла мети: вони з Томашем разом і вони самі. Самі? Я повинен висловитися точніше: «самі» означало те, що вони перервали будь-які зв’язки зі своїми колишніми друзями і знайомими. Вони перерізали своє життя, ніби це був шматок стрічки. Проте вони почувалися добре в товаристві селян, з якими разом працювали і час від часу ходили одне до одного в гості.

Того дня, коли в курортному містечку з російськими назвами вулиць Тереза впізнала голову місцевого кооперативу, вона несподівано виявила в собі образ села, сформований читанням книжок або її предками: це був світ соборності, з однією великою родиною, пов’язаною спільними інтересами і звичаями: щонеділі служба Божа в церкві, корчма, куди сходяться чоловіки без жінок, і зала в тій же корчмі, де щосуботи грає оркестрик і все село танцює.

Але при комунізмі село вже аж ніяк не схоже на цей стародавній образ. Церква була в сусідньому селі, і ніхто туди не ходив, корчми стали конторами, чоловікам ніде було збиратися, щоб випити пива, молоді не мали де танцювати. Відзначати церковні свята заборонялося, державними — ніхто не цікавився. Кінотеатр був у місті, за двадцять кілометрів від села. І ось після робочого дня, коли люди весело перегукувались і теревенили у хвилини відпочинку, вони замикались у чотирьох стінах своїх будиночків із сучасними меблями, од яких віяло, немов протягом, несмаком,

1 ... 60 61 62 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпна легкість буття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестерпна легкість буття"