Читати книгу - "Точка Обману"

явно не був призначений для «сердечної» зустрічі, як спочатку здалося Габріель.

Підходячи ближче до лігва, вона проминула відкриту комірчину, де висіли півдюжини дорогих чоловічих пальт — явно з шерсті та твіду. На підлозі стояло кілька валізок-дипломатів. Безперечно, сьогоднішня зустріч була діловою. Габріель уже майже проминула комірчину, як одна з валізок впала їй в око. На іменній табличці виднівся чіткий логотип компанії — яскрава червона ракета.

Дівчина зупинилася і, нахилившись, прочитала:

СПЕЙС АМЕРИКА, ІНКОРП.

Габріель ошелешено перевела погляд на інші валізи.

БІЛ АЕРОСПЕЙС. МАЙКРОКОСМ, ІНКОРП.

РОТАРІ РОКЕТ КОМПАНІ. КІСТЛЕР АЕРОСПЕЙС.

У голові помічниці сенатора прозвучало відлуння хрипкого голосу Марджорі Тенч. А чи знаєте ви, що пан Секстон бере хабарі від приватних космічних компаній?

Габріель поглянула в затемнений коридор на склепінчастий вхід до кімнати сенатора — і її пульс пришвидшився. Вона знала, що може озватися, дати знати про свою присутність, однак з подивом для самої себе відчула, що мовчки і мало-помалу йде далі коридором. Підійшовши на відстань кількох футів до входу, вона безшумно стала в затінку і почала прислухатися до розмови.

55

Дельта-Три залишився, щоб забрати тіло Нори Менгор, а двоє інших військовиків ринулися льодовиком за своєю здобиччю.

На ногах у них були спеціальні лижі з електричним приводом. Сконструйовані за зразком звичайних лиж, призначених для вільного продажу, ці лижі мали щось на кшталт прикріплених до них маленьких танкових гусениць. Це робило їх схожими на снігоходи з гусеницями позаду та лижами попереду, тільки ці снігоходи надягалися на ноги. Швидкість регулювалася притисканням вказівного та великого пальців у правій рукавичці, де під цими пальцями містилися спеціальні пластинки. Потужна гелієва батарея кріпилася до ноги як велика шкарпетка. Це дозволяло збільшити теплозахист і забезпечити безшумність пересування. Завдяки кмітливості винахідників кінетична енергія, що вироблялася під час спуску лижника схилом, використовувалася для заряджання батареї.

Дельта-Один мчав, низько нагнувшись, до океану й оглядав кригу. Вітер підганяв його в спину. Його прилад нічного бачення чимось нагадував модель «Патріот», якою користувалися морські піхотинці. Дельта-Один споглядав місцевість через шестикомпонентні лінзи 40x90 мм з подвоювачем збільшення та інфрачервоною системою, що покривала дуже велику відстань. Зовнішній світ у цих окулярах виглядав у світло-блакитних холодних тонах — таке забарвлення спеціально придумали для арктичної місцевості, з властивим їй високим рівнем відбиття світла від снігової та льодової поверхні.

Наблизившись до першого пагорба, Дельта-Один помітив крізь свої окуляри дві яскраво позначені смуги нещодавно проораного снігу, які піднімалися схилом, наче сяюча в ночі стріла. Вочевидь, троє втікачів або не здогадалися відстебнутися від свого імпровізованого вітрила, або не спромоглися цього зробити. Хоч так, хоч сяк, але якщо вони не встигли відстебнутися перед останнім пагорбом, то, напевне, вже бовталися десь у крижаних хвилях океану. Дельта-Один знав, що теплі комбінезони подовжать життя жертвам, але безжальні прибережні течії затягнуть їх на глибину і смерть буде неминучою.

Однак попри свою впевненість Дельта-Один був навчений, що треба не припускати, а знати напевне. Він мав побачити трупи. Низько пригнувшись, він стиснув вказівний та великий пальці і поїхав угору по схилу першого пагорба.

Майкл Толланд лежав, не ворушачись і оцінюючи — чи важко він забився під час падіння. Так, досить важко, але він відчував, що кістки цілі. Він анітрохи не сумнівався, що саме м’який комбінезон урятував його від серйозних травм. Толланд розплющив очі, і думки його поволі й неохоче сконцентрувалися. Там, де він опинився, усе здавалося м’якшим... тихішим... вітер і досі завивав, але не з такою люттю.

Ми ж, здається, перелетіли через край?

Придивившись, Толланд помітив, що лежить на льоду, накривши собою Рейчел Секстон майже під прямим кутом, хрест-навхрест. їхні зчеплені карабіни та мотузки переплуталися. Він відчував під собою її подих, але не бачив обличчя. М’язи майже не слухалися його, і Толланд насилу скотився з Рейчел.

— Рейчел? Рейчел! Ти як? — спитав Толланд, не впевнений, що його губи видають хоч якийсь звук.

Толландові пригадалися останні секунди їхнього відчайдушного польоту. Метеозонд рвонув угору, шнур лопнув, вони впали на дальній схил пагорба, скотилися, потім їх понесло кригою, яка швидко скінчилася. Толланд і Рейчел упали вниз, але падіння було навдивовижу нетривалим. Замість упасти в океан вони пролетіли якихось десять футів, ударилися об іще один масив льоду — і зупинилися, бо їх, наче якорем, втримало тіло Коркі, що тягнулося позаду.

Підвівши голову, Толланд поглянув у бік океану. Недалеко від них лід закінчувався стрімким урвищем, за яким чувся гуркіт океанських хвиль. Повернувши голову назад до льодовика, Толланд уважно вдивився в нічну темряву. На відстані двадцяти ярдів від того місця, де вони зараз лежали, його погляд уперся в круту крижану стіну, яка, здавалося, нависала над ними. І цієї миті він збагнув, що трапилося. Якимось чином їм вдалося не-ушкодженими зісковзнути з основного масиву льодовика на нижню льодову терасу. Ця ділянка була пласкою, завбільшки з хокейне поле і вже частково відкололася, приготувавшись будь-якої миті зсунутися в океан.

«Ага, утворення айсбергів», — подумав Толланд, озираючи непевну крижану платформу, на якій він зараз лежав. Це був широкий квадратний брус льоду, що звисав з льодовика немов балкон, з трьох його боків виднілися уступи, що вели до океану. Цей гігантський балкон тримався за льодовик тільки своєю тильною частиною, і Толланд не міг не бачити, що це з’єднання було аж ніяк не надійним. Межею, де нижня тераса примикала до льодовика, пройшла зяюча розщелина футів з чотири завширшки. Невдовзі сила тяжіння мала перемогти.

А ще більше за цю розщелину налякав Толланда вид непорушного тіла Коркі Марлінсона, що лежало, скоцюрбившись, на льоду. Астрофізик був за десять ярдів від них, наприкінці страхувальної мотузки.

Толланд спробував підвестися, але він і досі був прикріплений до Рейчел. Помінявши позицію, він почав розчіпляти мотузки та карабіни.

Рейчел кволо спробувала сісти.

— А ми що — не перелетіли через край? — спитала вона ошелешено.

— Ми впали на нижній блок льоду, — пояснив Толланд, нарешті відв’язавшись од неї. — Треба допомогти Коркі.

Відчуваючи біль у всьому тілі, Майкл спробував підвестися, але ноги зрадницьки затремтіли і підігнулися. Ухопившись за страхувальну линву, він щосили смикнув її. І Коркі ковзнув до них по льоду. Толланд смикнув іще кілька разів — і Коркі опинився на кризі за кілька футів од них.

Коркі Марлінсону дісталося на горіхи. Він був увесь побитий. Його окуляри злетіли, щока була сильно порізана, а з носа текла кров. Побоювання Толланда, що Коркі