Читати книгу - "Точка Обману"

загинув, швидко розвіялися, коли астрофізик перевернувся на спину і злобно витріщився на них.

— Господи! — вигукнув він, затинаючись. — Оце покаталися!

Толланд полегшено зітхнув.

Рейчел сіла, скорчившись од болю. Потім озирнулася.

— Треба... треба звідси вшиватися. Схоже, що ця брила льоду ось-ось впаде.

Толландові не треба було двічі пояснювати. Залишалося єдине питання — як звідси вшитися.

Але часу на прийняття рішення в них уже не було. Над їхніми головами на льодовику почулося знайоме тонке дзижчання. Толланд різко поглянув угору і побачив дві постаті в білому, що легко, мов привиди, підкотилися до краю і разом зупинилися. Двоє чоловіків якусь мить постояли, придивляючись до своєї скаліченої здобичі і смакуючи перемогу, як шахіст перед останнім ходом, збираючись оголосити мат і кінець гри.

Дельта-Один здивувався, побачивши трьох утікачів живими. Утім, він знав, що це їхній тимчасовий стан. Вони впали на частину льодовика, що вже почала свій неминучий завершальний шлях до океану. Цю здобич можна було вбити в той самий спосіб, у який вони нейтралізували ту жінку, але на думку спецназівцю спало інше, значно краще і «чистіше» розв’язання проблеми. Яке гарантує, що тіл ніколи не знайдуть.

Дивлячись через край льодовика, Дельта-Один помітив розщелину, що вже вклинилася між льодовиком та цим хвостовим блоком льоду. І цей шматок криги вже небезпечно висів на волосинці, ось-ось маючи відокремитися... і впасти в океан.

А чому б йому не впасти туди просто зараз?

Льодовий шельф щоночі стрясали оглушливі вибухи — то від нього відколювалися шматки і падали у воду. І цього разу буде так само. І ніхто не помітить різниці.

Відчуваючи знайомий теплий приплив адреналіну, що супроводжував підготовку до вбивства, Дельта-Один заліз рукою до рюкзака з припасами і видобув звідти важкий, схожий на лимон предмет. То була стандартна наступальна граната, яка звалася шумовою. «Несмертельна» конструкція давала сліпучий спалах та оглушливу вибухову хвилю. Одначе керівник групи не сумнівався, що цього разу граната неодмінно стане «смертельною».

Зайнявши позицію біля краю льодовика, він придивився, на якій глибині закінчувався конус розщелини. Двадцять футів? Чи п’ятдесят? Та він знав, що це не має особливого значення. Глибина виявилася достатньою, щоб його план спрацював бездоганно.

Зі спокоєм, виробленим під час численних убивств, Дельта-Один завів годинниковий механізм гранати на десятисекундну затримку, витягнув чеку і кинув гранату в розщелину. Вибуховий пристрій пірнув у темряву і щез.

Після цього Дельта-Один та його напарник швидко здерлися на вершину снігового пагорба і почали чекати. Видовище мало бути вражаючим.

Навіть у своєму запамороченому стані Рейчел Секстон прекрасно зрозуміла, що нападники кинули до розщелини. Здогадувався про це Толланд чи просто прочитав страх у її очах — було неясно, але вона побачила, як він зблід і кинув нажаханий погляд на великий шмат льоду, на якому вони опинилися. Майкл прекрасно зрозумів, що на них чекає.

Лід під Рейчел засвітився спалахом, наче грозова хмара від блискавки. Химерне білувате світло бризнуло в усіх напрямках. На сотню ярдів довкола них льодовик освітив білий спалах. Вибухова хвиля не змусила себе довго чекати. Вона прийшла не глухим гуркотом землетрусу, а оглушливою ударною хвилею, від якої аж кишки в животі перекрутилися. Рейчел відчула, як руйнівний удар передався через кригу в її тіло.

Й одразу ж увесь навислий над океаном льодовий масив почав відокремлюватися з гучним тріском, наче між ним і льодовиком хтось великий та страшний увігнав гігантський клин. Сповнені жаху очі Рейчел зустрілися з очима Толланда і застигли, як у стоп-кадрі в кіно. Поруч із ними несамовито верескнув Коркі.

Під ними наче розверзлася безодня.

На якусь мить Рейчел відчула невагомість, зависнувши у повітрі над брилою криги вагою багато мільйонів фунтів. Іще одна мить — і вони полетіли разом із айсбергом у крижаний океан.

56

Оглушливе скреготіння льоду об лід ударило по вухах Рейчел — то масивна брила ковзнула по торцю льодовикового шельфу Мілна, вибухнувши фонтанами води, що здійнялися високо утору. Толланд і Коркі сильно гепнулись об лід, упавши поруч із нею.

Направлена донизу інерція айсберга тягнула його в глиб океану, і Рейчел побачила, як піниста поверхня кинулася їм назустріч зі знущальним уповільненням, як земля під стрибуном-банджі, чия мотузка, на нещастя, виявилася на кілька футів довшою, аніж зазвичай. Ось вода піднімається, піднімається — і вона вже тут. Дитячий кошмар знову повернувся до Рейчел. Крига... вода... темрява. Її охопив майже тваринний страх.

Вершина айсберга пірнула під воду, і крижаний океан потоками хлинув через його краї. Потоки досягли Рейчел, і вона відчула, як її засмоктує донизу. Коли вона опинилася у воді, відкрита шкіра обличчя враз напружилася — її наче вогнем обпалило.

Поверхня криги під ногами зникла, і Рейчел стала відчайдушно борсатися, намагаючись виринути, у чому їй допомагав комбінезон, котрий діяв як поплавок. Вона набрала повен рот солоної води і виплюнула її на поверхню океану. Рейчел побачила, що її товариші теж борсалися поруч, зв’язані один з одним страхувальною мотузкою. Не встигла вона як слід отямитися, як почула крик Толланда:

— Він повертається!

Ледь розчувши ці слова крізь гуркіт, що лунав довкола, Рейчел відчула химерний наплив води просто під нею. Наче велетенський локомотив, що увімкнув задній хід, гігантська крига застогнала і зупинилася під водою, а потім одразу ж почала підніматися на поверхню під ними. З глибини почувся низький гуркіт — то гігантський, занурений у воду шматок криги рушив угору, дряпаючи торець льодовика.

Айсберг піднявся швидко, прискорюючись на своєму шляху, і невдовзі в темряві з’явилися його обриси. Рейчел відчула, як піднімається. Океан навколо неї завирував — то лід торкнувся її тіла. Вона відчайдушно і марно замахала руками та ногами, намагаючись втримати рівновагу, коли айсберг попхав її угору разом з мільйонами літрів води.

Вискочивши догори, гігант затанцював на поверхні океану, шукаючи свій центр тяжіння. Рейчел опинилася по пояс у воді посеред широкої пласкої поверхні. Коли вода почала зливатися з айсберга, її потоки підхопили Рейчел і потягнули до краю. Ковзаючи на животі, вона побачила, що цей край швидко наближається.

Тримайся! — долинув з глибин пам’яті голос матері. Це був той самий голос, що й багато років тому, коли Рейчел маленькою дівчинкою впала в замерзлий ставок і відчайдушно борсалася, намагаючись вибратися з нього. Тримайся на поверхні!

Страхувальна «збруя» смикнулася зі страшенною силою і вичавила з легенів Рейчел мізерні залишки повітря. Вона сіпнулася, крутнулася на сто вісімдесят градусів і непорушно завмерла за якихось кілька ярдів від краю айсберга.