Читати книгу - "Піца Гімалаї"

помремо, — якби Редька не звикла до його серйозності при найдурніших жартах, то, може, й злякалася б. Все це на секунду нагадало їй анекдот про пекло, в якому були нескінченні запаси коноплі, гашишу й готових джоїнтів, але не було жодного сірника.

— Та-да! Чи як там у фільмах кричать? — Дордже витяг із кишені анорака звідкілясь знайомий Редьці мішечок.

— Це шо за «та-да»? — Редька схопила полотняну торбинку, намацала всередині щось подібне на камінь. — Сіль? Чи шоколад шматковий?

Останнього, твердого «фабричного» шоколаду раптом захотілося до болю. Бабці такий приносила сусідка з «Карла Маркса» у дитинстві. Зашморг Редьці не піддавався.

— Це кремінь.

— Що?

— Кремінець. Кремняк. Старі українські назви. Помогло?

— А. Нє. Найшов десь? — Редька збайдужіла. Цікаво, скільки годин у них піде на здобуття вогню первісним способом.

— Подарунок. Від твого знайомого. З-під храму Махакали. Ти знати не хотіла, шо в мішечку, а він от і пригодився. Кресало у комплекті.

— Гм.

Редька задумалася. Все-таки дивні передбачення і збіжності. Блаженний із голкою в потороченому одязі, чорний храм і чорний же камінь для здобуття вогню як порятунок від темряви й холоду. До чого би це все?

— Ну, відповідно, він твою запальничку і свиснув, — завершив пафос її роздумів Дордже.

Вогонь на сухих дровах розгорівся швидко. Вони запарили собі швидких макаронів із муляжними овочами й м’ясом, фасованими в пакетик 3 на 2 сантиметри, разом відмовившись від ідеї поцупити в будинку ще й рису. Напилися зеленого чаю з імбиром (корінець знайшли напівзатоптаним у кутку, й вирішили, що це не крадіжка вже, а утилізація), нагріли у великому алюмінієвому чайнику води для купелі.

Лазничка була тут же, являючи собою бетонний куб із діркою для стоку води в Невідомість.

— Осьо тут ще й відро у них, і ковш! — з перебільшеним ентузіазмом виявила Редька.

У відрі Дордже приніс холодної води знадвору.

— Ну шо — хто перший?

— М-м… Ну давай я. — Редька почувалася героєм.

І якщо середньостатистична дівчина її віку знає, як слід повільно й красиво роздягатися і яких незалежних й спокусливих водночас поз слід набувати, коли на неї ллється вода, то Редьці було на це начхати. Точніше не до спокусливих, а швидше до скоцюблених поз вдається переважна більшість людства, коли стоїть гола-боса (шльопанці не рахуються) в холодному бетонному приміщенні, а на неї з не вельми гігієнічного дірявого пластмасового ковшика ллють невеликими дозами воду. Менш за все в ці миті Редьку турбувало, як виглядає її тіло і як на нього дивиться Дордже. До того ж очі її майже весь час були в милі, а мозок волав про одне: «Одяг, одяг, одяг!»

Помившись зі швидкістю звуку й витершись брудною футболкою, Редька зі швидкістю світла повдягала на себе все, що тільки змогла, прихопивши навіть вітрівку Дордже. Закатала всі пари штанів вище кісточок і діловито стала посеред великої калюжі в лазничці:

— Роздягайся.

Дордже спокійно повішав свій одяг на хиткі дерев’яні гачки, абияк причеплені до дверей. Вода у відрі парувала, так само парували їхні подихи на фоні загальної температури і протягу, що задував із незаскленого вікна, що відділяло їх від глупої ночі.

— Прекрасний вид на гори… — аби не дивитися відразу на тіло Дордже, ляпнула Редька.

— Ну шо, поливай? — голий Дордже стояв до неї спиною.

Редька миттю вилила йому на голову розведеної до гарячої з кип’ятку води.

Смагляве довге тіло Дордже огорнула хмара пари, що видалася Редьці якимось дивним ореолом, і, не бачачи зараз лиця Дордже, вона вже не певна була, він це і чи людина це взагалі, чи, може, якийсь із духів спустився таки з гір.

Поки в Редьчиній голові макітрилося, Дордже хутко намилив голову і тіло.

— Не спи, холодно!

Редька оговталася і вилила на Дордже червоний пластмасовий ковш ледь загарячої води.

— Ай — спокійно сказав він. — Давай іще.

Тут, перш ніж вилити чергову порцію окропу на тіло Дордже, Редька помітила на його спині дивні поперечні шрами. Їх було не менше десятка, ледь світліші на тлі смаглявої шкіри. Криві, як брижі на воді. Їх страшно було торкатися. Відчувалася якась не дуже приємна таємниця за цими знаками на шкірі.

«Я тобі шо — дерматогліф якийсь?» — випливли звідкілясь іздалеку слова. І Редька, підкоряючись незрозумілому імпульсу, виливши на спину Дордже черговий ковш води, потяглася до цих шрамів губами, й обережно, згори до низу, провела по його хребту язиком, пробуючи на смак рельєфність. Мозок на мить відключився, її розбирала дивна млість і дрижаки водночас. Вона спинилася десь біля куприка, точніше, він спинив її, взявши за руку, підвівши до себе й пильно зазирнувши в очі:

— Ти дійсно цього хочеш?

Від прямоти його питання Редька геть зніяковіла і так і стояла з пластмасовим ковшем у руці, в штанях, куртках, кроксах і шапці (так сохнуло скоріше волосся), не сміючи підняти очі. Дивну картину являли обоє: повністю голий хлопець і повністю вдягнена, як на підкорення Евересту, дівчина.

Він узяв її пальцями за підборіддя і підвів лице до себе. (Пізніше, коли вона про це думала, ніяк не могла второпати, як це він терпів такий холод? Ще вона намагалася собі вигадати й повірити у формулу «вони впали на мокру долівку і їх захопила тваринна пристрасть», але цей булшит зовсім не клеївся з тодішньою дивною, холодною, слизькою й невідповідною самій собі довколишньою явою.)

— Дійсно, — тільки і сказала тоді Редька.

Дордже мовчки поцілував її довгим поцілунком, і Редьку здивувало, який у нього гарячий рот, і який у неї, мабуть, холодний. Відтак він легко, наче вона вся була зліплена з самих пуховиків і флісів, а не з плоті, загорненої в них, підняв її на руки й, штовхнувши ногою криві оббиті бляхою двері лазнички, поніс до кімнати. Обережно поклав її на розстелений уже спальник, сам ліг поряд і накрився іншим. Тут Редьчине заціпеніння трохи спало, вона схаменулася, що ж це йому, мокрому, зараз дуже холодно, схопила свій марлевий бірюзовий, у сині черепашки, шарф і заходилася витирати його тіло, боязко цілуючи вже сухі й ще мокрі місця. Він тихо лежав поряд і ніжно пестив її мокре волосся.

— Що це за… шрами у тебе такі? — зненацька спитала Редька і сама ж одразу про це пожалкувала.

Дордже на секунду навіть перестав дихати. Здавалося, усе