Читати книгу - "РАЙ.центр"

і Гоциком віддавали перевагу casual — як стилю життя, а не одягу. Ну, там… Макарові батьки свого часу розмірковували, що кава і цигарки — це не їхні погані звички, це їхня епоха, з цього починалися їхні свободи чи їхні розмірковування про свободи… Джим Джармуш, щось таке… Макар тепер і не згадає точно, але накладав батьківські роздуми на casual, бо Люба казала:

— Блін, яке паскудство! Наші політики знищують бренди! Після них пристойна людина нізащо не візьме в руки сумку «Гермес», я не кажу вже про «Луїс Віттон»…

Макару закортіло, аби Люба побачила його тепер… Він би їй відверто… Диво, що робить одяг, навіть думки стають іншими, більш перспективними… Ні! Більш конструктивними. Конструктив номер один — секс із Мартою не має перетворитися на буденність. Тому що… По-перше, Макар — вдячна людина, забути, як грандіозно Марта за день змінила його життя, неможливо. Тобто — можливо, але не варто. По-друге, одноманітність у сексі набридає — креатив, креатив і ще раз креатив. До речі, це допоможе природно збудитися й самому.

— Сашко, сонце… — почув з околиць великої квартири.

— Чому ти прокинулася так рано? — дійсно здивувався.

— Тому що намацала поряд з собою порожню подушку…

Макар пропустив відповідь повз вуха. Відповідь не мала значення. Сніданок, за кермо і… на роботу. На роботу. Лігво одного з найвпливовіших політиків держави сьогодні прочинить перед ним двері, і Сашко Макаров зробить усе, щоби закріпитися і вкрасти за пару років не менше, ніж, приміром, Марта.

— Сонце, треба виїхати раніше. — Марта хрумала моркву.

— Треба — виїдемо.

— До перукарні… — винувато йому. — Володимир Гнатович не любить… патлатих.

Лясь! Втримався.

— Безумовно, — повторив улюблене Мартине слово.

Того ранку Коноваленка проінформували, що ідея щодо адміністративного експерименту знайшла розуміння і підтримку на найвищому рівні, що телеграма на місце полетіла, а консультанти збирають валізи. Район, а з ним і клята лікарня, ліквідовувалися в ході державного експерименту, зорганізованого задля аналізу соціальних переваг адміністративної реформи в Україні.

Ростислав Дмитрович тільки заковтнув чарчину коньяку за погибель Сердюка, як узнав — на його цукрозавод увірвалися нові власники. Поновлений після останнього погрому інтер'єр прийняв перший удар: спочатку традиційно полягли рибки, потім дісталося помічникам, а коли Коноваленко вже збирався телефонувати Ромі Шиллєру, щоби поставити ультиматум: або повне знищення Сердюка, або сам Рома одного ранку не прокинеться, несподівано задзвонив телефон на столі, і, коли Коноваленко взяв слухавку, він просто не повірив власним вухам.

— Федоре Федоровичу? — прошепотів вражено.

Сердюк того ранку спочатку дізнався, що цукрозавод захоплено, холодно посміхнувся, уявивши морду Коноваленка, зв'язався з Мартою і Шиллером, наказав обом бути у приймальні на дванадцяту дня, заспокоїв Женю — перебіситься Макс, і нема чого над ним так труситися, — вже збирався до друга Купи, коли зателефонував Петро Челядинський і повідомив неймовірну новину:

— Район, до якого ми з вами мало не відправили у відрядження президента на пару з прем'єром, ліквідовується… Об'єднується з сусіднім.

— Що?!

Челядинський розповідав про адміністративну реформу, несподіваний початок експерименту, аби місцеві еліти і чиновники не встигли зорієнтуватися і повставляти палиці у колеса, а Сердюк уже знав, що робити. Рома Шиллєр має рацію, потрібні масштаби, і якщо Сердюку треба, щоби та лікарня стояла і світилася, то так і буде, хай би там що.

— Нормальна ідея, — відповів. — Тільки центр об'єднаного району буде не у сусідньому райцентрі. У нашому! Куди ми президента мало не відправили…

— Що ж, — кахикнув Челядинський. — Треба зустрітися.

Володимир Гнатович їхав у офіс Челядинського і відчував себе учасником фінальної гри чемпіонату світу з покеру. Що зможе протиставити Коноваленко? А нічого! У Сердюка більше людей у владі, у них сильніші позиції. Козел Ростик сам вирив собі яму, коли замутив цю адміністративну реформу. Сердюк зробить центр нового об'єднаного району там, де стоїть клята лікарня! Навіть якби вона стояла у чистому полі — навколо виріс би новий райцентр! І цукрозавод більше не Коноваленків. Абсолютна перемога!

По дорозі заїхав до приймальні. Приємно здивувався — Марта з'явилася раніше призначеного часу, щось активно пояснювала молодику з акуратною короткою зачіскою. Новий помічник? Сердюк зміряв Макара оком і раптом подумав — а хай поїде у той райцентр. Як помічник народного депутата. Простежить, так би мовити, за дотриманням норм законодавства в ході адміністративного експерименту.

— Готовий? — спитав холодно.

— Безумовно, — відповів Макар.

— Красива зачіска, — благодушно відзначив Сердюк, доручив Марті пояснити новачку деталі і поїхав втілювати у життя адміністративну реформу.

— Це перемога! — прошепотіла Марта Макару, віддано дивлячись у спину шефа.

Сердюк розумів: Петро Челядинський не мав весь свій вік відробляти за свою людину на митниці. Раз зателефонував, значить, розуміє — ця тема Сердюкові пече. Що захоче взамін?

— Я у Карпатах чудовий комплекс відпочинку побудував. — Челядинський до справи. — За горою — Буковель.

— І?..

— Треба на тій горі… Від мого комплексу до верхівки і звідти вниз до Буковеля прорубати просіку. Метрів сто завширшки. Щоби мої клієнти на всюдиходах могли би у Буковель їздити.

— Господи, Петре! Що ти мене таким дріб'язком турбуєш?!

— Ліс — ваш!

— Який ліс?

— Той, що вирубаємо. Якісна деревина, Володимире Гнатовичу. Покупця сам запропоную.

— Добре. Але спочатку давай не про особисті вигоди. Давай про державне… З приводу об'єднання районів…

— Перепрошую, але я теж… Подумав… Такий дріб'язок, а шановний Володимир Гнатович…

— Знаєш, Петре! Іноді треба, щоби добрі справи робилися тими, хто зобов'язаний робити їх згідно зі службовим становищем. Хай чиновники одірвуть свої зади від крісел і об'єднають ті районі не через дупу, а так, як треба. А мій помічник на місці простежить…

— Дарма людину ганятимете. Усе зробимо.

— А ліс за якою ціною? — запитав Сердюк, хоча ціна значення не мала. На тілі Сердюка чорним волоссям буяло власне дерево, і, хоч вчора вночі Володимир Гнатович не устиг прискіпливо роздивитися оберіг, справи свідчили — усе добре. Залишилися дрібниці — обламати упертого Макса і розвіяти сумніви щодо шпигунських намірів його загиблої дівчини. Значить, до Купи.

У двадцятисемиметровому космосі на Костянтинівській першими прокинулися серденята. Свирю понесло до кухні харч шукати, Микишка роздивився великий Гоциків рюкзак з безліччю кишеньок — потрібна у поході річ, пішов за кумом. Свиря знайшов сухі галети, гриз і кривився.

— Несмачне, як всохле козяче гівно.

Микишка ледь проліз до стільця у кутку біля вікна, присів.

— Я, куме Свиря, усе міркую… Для якої справи нас Господь пробудив? Може, гетьмана шукати… Пам'ятаєш, баба на кручі бідкалася… Що ж, казала, ви, хлопці, без гетьмана…

Свиря догриз галету, задумався…

— Поважного чоловіка додому доправити би