Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 102
Перейти на сторінку:
була викапана матір. Між ними існувала не лише внутрішня, а й зовнішня подібність. Вірджинія за свого життя не знала, що таке сувора дисципліна, тож виросла з упевненістю, що ліпше за неї немає нікого в світі. Тому вона і почувалась цілком незалежною, що притаманно більшості американок. В інших же країнах незалежність є надбанням лише жінок із привілейованих класів. Ні батьки, ні опікуни, ні наставники не мали впливу на сестру, і вона змалечку поводилася, як королева на троні. До того ж вона була й фінансово незалежна – мала власні статки, які їй заповів батько, і ця обставина посилила непохитність її характеру. Мій батько свого часу розділив своє майно між дітьми порівну. Тому моя сестра була така ж багата, як і я. Звичайно, батько подбав і про матір, але основна частина батьківської спадщини – плантація – належала сестрі й мені. Як багата спадкоємиця моя сестра була зобов’язана підкорятися матері або мені лише настільки, наскільки підказувало родинне почуття. Я докладно розповів це тільки для того, аби пояснити, як складно було вимагати у сестри пояснень.

Дивно, але мені навіть не спадало на думку, що й моє становище не зовсім звичайне. Я був заручений із сестрою Оцеоли і щиро бажав, щоб вона стала моєю дружиною. У союзі з індіанкою я не бачив для себе нічого принизливого, знаючи, що суспільство не буде негативно ставитися до цього шлюбу. Такі випадки вже бували. Наприклад, Рольф одружився з дівчиною, в якої була значно темніша шкіра, ніж у Маюмі, а ще вона була не така вродлива й культурна, як моя наречена. Згодом сотні інших чоловіків наслідували його приклад і не втратили авторитету в суспільстві. То чому б і мені так не вчинити? Але тоді це питання навіть не спадало мені на думку. Я вважав, що мої наміри стосовно індіанки відповідали правилам хорошого тону. Та все було б по-іншому, якби у моєї обраниці текла бодай невелика домішка африканської крові. Тоді я справді міг би побоюватися осуду суспільства, бо в Америці людину можуть принизити не так за колір шкіри, як за расу Білий джентльмен може одружитися з індіанкою, і вона одразу ж отримує доступ у суспільство; а якщо вона ще й вродлива, то може навіть розраховувати на успіх.

Усе це я знав, проте й сам схилявся до жахливого і дикого забобону: якщо змішування рас відбувалося іншим шляхом, тобто якщо біла жінка виходила заміж за індіанця, тоді це вважалося нерівністю і ганьбою. У суспільстві такий шлюб вважався ганебним. А якщо ця леді на додачу належала до вищих кіл, тоді, леді… тоді ви самі у всьому винні!

Попри розбіжність у власних поглядах на відмінність рас і колір шкіри, я сам був рабом цього забобону. Якщо моя сестра кохає індіанця, значить, тоді для неї все втрачено! Незалежно від того, яке суспільне становище посідає він серед свого народу, незалежно від його хоробрості та чеснот. Навіть якщо це сам Оцеола!

Розділ LIV
Відверта розмова

Невідомість мало не довела мене до сказу, аж настала та критична мить, коли я вирішив поговорити з сестрою, щойно ми опинимося наодинці. Невдовзі мені випала така нагода. Я побачив її на галявині біля озера і підійшов. Я помітив, що вона в дуже гарному гуморі. «На жаль! – подумав я. – Ти посміхаєшся! Скоро твою усмішку змиють сльози».

– Сестро!

Вірджинія щось говорила своїм улюбленцям – золотим рибкам – і не чула мене чи вдавала, що не чує.

– Сестро! – повторив я голосніше.

– Що сталося? – сухо запитала вона, не дивлячись на мене.

– Послухай, Вірджиніє, облиш свої забавлянки! Мені треба поговорити з тобою.

– Он воно як! То це примус! Останнім часом ти так рідко розкривав при мені рота, що я повинна почувати безмежну вдячність за твою люб’язність. А чому з тобою немає твого друга? Нехай би й він поговорив зі мною в тому ж дусі! Гадаю, вам обом уже набридло зображати безсловесних близнюків. Якщо тобі так до вподоби, можеш продовжувати гру. Запевняю тебе: мене це не обходить! – і вона стала наспівувати:

У янкі – фрегат, і янкі – моряк! Ми летимо по хвилях в бій! І бачить ворог наш зоряний стяг У небі голубім.

Потім вона звернулася до своєї улюблениці – маленької лані:

– Ну ж бо, йди сюди, моє щастячко! Та гляди, не підходь надто близько до берега, а то брикнешся у воду. Чуєш?

– Вірджиніє, дуже прошу тебе, облиш ці жарти! Мені треба серйозно поговорити з тобою.

– Серйозно поговорити? Чи не надумав ти одружитися? Ні, щось не схоже. У тебе надто урочистий і похмурий вираз… наче тебе мають повісити… ха-ха-ха!



– Слухай-но, сестро, я не жартую.

– О, звісно, ти не жартуєш! Я тобі вірю, любий.

– Послухай-но, Вірджиніє, я маю важливу справу – дуже важливу! Я хотів поговорити одразу ж по приїзді.

– То чому не поговорив? Ти завжди міг це зробити. Чи ж я ховалася від тебе?

– Ні… але… річ у тім, що…

– Ну ж бо, братику, давай, зараз вельми слушна нагода. Я читаю по твоєму обличчю, що ти маєш до мене якесь прохання. Якщо це так, то я дозволяю тобі викласти його.

– Ні, Вірджиніє, не те! Питання, про яке я хочу поговорити…

– Ну скільки ж можна ходити околяса! Мені вже набридли ці пусті балачки!

Мене це навіть трохи зачепило і я вирішив покласти цьому край, промовивши слово, яке могло змусити сестру вгамуватися і говорити серйозно:

– Оцеола!

Я очікував, що її обличчя зміниться: спалахне і зблідне, але помилився. До мого подиву, вона геть не змінилася й ні поглядом, ні поведінкою не видала жодних ознак хвилювання!

Вона відповіла майже відразу, не вагаючись:

– Що? Молодий вождь семінолів? Пауел, наш товариш дитинства? Ти хочеш говорити про нього? Що ж, цікава для мене тема. Я готова весь день говорити про цю хоробру людину.

Мене це так вразило, що я й не знав, що казати далі.

– То що ти хотів мені сказати про нього, братику Джордже? – продовжувала сестра, спокійно дивлячись мені в очі. – Сподіваюся, що з ним нічого лихого не сталося?

– З ним – нічого. Але дещо сталося з кимсь іншим, хто мені ближчий і дорожчий за нього.

– Я не розумію твоїх загадок, брате.

– Зараз зрозумієш. Я поставлю тобі одне питання і попрошу відповісти на нього відверто. Цим ти доведеш, що цінуєш мою любов і дружбу.

– Ставте своє запитання, сер, без цих вивертів! Я

1 ... 60 61 62 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оцеола, вождь семінолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оцеола, вождь семінолів"