Читати книгу - "Інґа"

виразом великої послуги бідним, і вони, милий, справді так і вважали. Це віра», — додала вона{460}.

Всупереч твердженню, нібито їй потрібен відпочинок, Інґа «невтомно ходила містом, купуючи антикваріат. Золоті і срібні вироби багатомісячної ручної роботи неохоче продавали людям, які не вміли її оцінити… Китай такий витончений, що яєчна шкаралупа для порівняння видається товстезною. Лунають гонги, нагадуючи, що колись десь настане судний день»{461}.

Але шопінг і вештання туристичними місцями навіть у такому місті, як Бангкок, що захоплює всі твої почуття, швидко набридли. Щоб задобрити дуже самотню і роздратовану Інґу, Фейош зробив перерву у зйомках на Сіамі і повіз її до Малайзії, де у грудні 1937 року сподівався задокументувати полювання на тигра в джунглях Пенанґу.

Коли вони прибули на місце, звукорежисер Барон Аке Сікстен Лейонхуфвуд впізнав у порту Пенанґу величезну, понад 90-метрову біло-золотисту яхту. Це була Southern Cross, що належала Акселю Веннер-Ґрену і його дружині Марґеріт. Згідно з описом журналу Time{462}, цей пароплав у стилі арт-деко, з його багатою обшивкою деревом, трьома спальнями господарів, парадною їдальнею, багатьма камінами і кришталевими жирандолями, по суті був океанським лайнером.

Веннер-Ґрен придбав Southern Cross два роки тому за два мільйони доларів у Говарда Хьюза, який активно використовував це прекрасне судно для зваблення молодих кіноактрис на початку 1930-х років, коли розривався між авіацією і продюсуванням голлівудських фільмів{463}. Веннер-Ґрен, який, як відомо, залишався вірним Марґеріт, придбав Southern Cross для втамування жаги до подорожей і для якомога довшого перебування в морі, щоб уникнути певних шведських податків на прибутки[43].

Лейонхуфвуд сповістив Веннер-Ґрена, що сюди прибули скандинавські земляки для зйомок документальних фільмів про життя на Сході, і заінтригована цією новиною Марґеріт запросила їх на вечерю з приміткою, як згадував Фейош, «у вечірньому вбранні». Коли ж він повідомив Марґеріт, що навмисно не брав у джунглі смокінг чи вечірню сукню Інґи, вона весело відповіла: «Приходьте в чому є!»{464}

То була чудова вечеря. Безумовно, Веннер-Ґрен з Інґою поділилися своїми враженнями від спільного знайомого — Германа Ґьорінґа, але все-таки значну частину вечора, доки чоловіки обговорювали зацікавлення відкриттями і примітивними культурами, увагу Інґи було прикуто до Марґеріт. Тій з її любов’ю потеревенити сподобалося, що Інґа — така вдячна слухачка. Тим часом Фейош — вправний оповідач і людина, що вміла точно оцінити потенціал ймовірного патрона, зачаровував Веннер-Ґрена історіями своїх пригод і пристрастю до антропології. А той, як один з найкращих світових торговців, оцінив прекрасну експедицію Фейоша, особливо з точки зору власних зацікавлень: Веннер-Ґрену подобалося вважати себе «останнім вікінгом», який шукає нові рубежі і загублені цивілізації{465}.

Уже цього ж вечора у Пенанзі, а потім через тиждень, коли вони всі знову зібралися на Southern Cross у Сінгапурі, Веннер-Ґрен з Фейошем розпочали обговорення потенційної співпраці. Мільярдер запропонував, коли всі повернуться до Європи, продовжити розмову в його шведському замку. Фейош згодом згадував, що буцімто для Веннер-Ґрена це було «одним із тих звичайних запрошень», які він і не згадає{466}. Але він помилявся.

Веннер-Ґрен не забув про Фейоша, бо буцімто, як той стверджував, врятував життя цього багатія десятого січня 1938 року, хоча цю історію міг підтвердити лише один свідок — Інґа. Інші присутні під час тієї події заперечували це.

За словами Фейоша, він запросив Веннер-Ґрена на полювання за тигром. Вони змусили звіра вийти із заростів, і Фейош, «як завжди — ідеальний господар», як його описував біограф-шанувальник Джон В. Доддс, наполіг, щоб Веннер-Ґрен вбив тварину. Але той лише поранив бідного тигра. Фейош почекав, доки Веннер-Ґрен зробить повторний постріл, але помітив, що чоловік, який спокійно укладав мільярдні угоди і намагався встановити мир у всьому світі, «надто тремтів». Тож Фейош «заступив товариша і вистрілив у тигра, що наближався, опинившись вже приблизно за три метри від них і готуючись до стрибка»{467}.

Інґа ж за кілька років повідала покращену версію уявного інциденту. В її історії, яку вона переказала нью-йоркській газеті, Фейош врятував життя Веннер-Ґрена не один, а два рази! За її словами він спершу стряхнув отруйну змію, яка впала на шию мільярдера. «А потім, — розповідала Інґа репортеру, — ми раптом наштовхнулися на чорну пантеру. Мій чоловік підстрелив її в повітрі. Я була там і зааплодувала. Зі шкури тварини зробили опудало, і зараз воно в шведському замку містера Веннер-Ґрена»{468}.

Але Женєв’єва Ґонтьє — американська братова Веннер-Ґрена (актриса-початківець і кіносценаристка) теж була присутня і згадувала епізод зовсім по-іншому. Вона стверджувала, що Фейош запросив Веннер-Ґрена подивитися, як він знімає бій тигрів — не полювання на них, — повністю поставлений режисером. У сцені, огидній для сучасного чутливого глядача, Фейош завів оленя у загін з шістьма щойно спійманими тиграми, сподіваючись, що вони битимуться за нього. Але замість цього звірі просто разом вляглися, що дуже розчарувало Фейоша. Тоді він застрелив оленя, думаючи, що кров розбурхає тигрів, але бійки все ще не було. Коли ж вони нарешті з’їли нещасну мертву тварину, вже стемніло, і режисер не зміг відзняти цю сцену.

Ґонтьє записала в щоденнику, що під час того епізоду Фейош пристрелив чорну пантеру, яка намагалася вирватись із загону, хоча вона і не