Читати книгу - "Інґа"

загрожувала Веннер-Ґрену чи комусь іншому. Гонтьє згадувала, що «огидна, майже метрова змія» зачепила руку Веннер-Ґрена, та вона не пише, що Фейош стряхнув її з його шиї. У власному щоденнику Веннер-Ґрен взагалі не згадував про змію і лише написав, що «чорну пантеру, яка намагалася вирватися, довелося пристрелити»{469}.

Біограф Веннер-Ґрена Ілья Луцяк казав, що Фейош, певно, повірив у «власну казку» і вже не міг точно згадати, що ж сталося насправді{470}. Режисер ненавидів бути нижчим від когось, тож якщо він вважав, що Веннер-Ґрен завдячує йому життям, то ця фантастична подія допомогла йому урівняти стосунки між благодійником і здобувачем благодійності.

Розуміння Інґою вразливого еґо її чоловіка може пояснити, чому вона повторювала цю вигадку, і водночас може бути причиною її остаточного розриву з Фейошем. Схильність Інґи будь-що прикрасити свої пригоди їй була непритаманна. Істотну частину свого життя вона висловлювалася радше стримано. Але під впливом професійного вигадника Фейоша вона почала роздувати події, і такий його вплив міг не сподобатися їй.

Найпромовистішим зі сказаного Інґою репортерці Мьюріл Льюїс було твердження, що Фейош — «надзвичайно захоплююча особистість — звісно, складна, ексцентрична, але абсолютно чесна. Він нічого не робить задля більшого ефекту. Для цього він занадто довго працював у театрі. Дванадцять років режисерування у [sic] Голлівуді вчать… особистій щирості»{471}. Навіть Фейош не міг би таке сказати серйозно.

Розділ 36
«Експедиція несправжня»

Фейош не міг поїхати до Європи для продовження розмови із Веннер-Ґреном{472}, допоки не завершив своєї роботи в Азії. І це він вирішив зробити без Інґи.

Перш ніж повернутися до Чанґ-Маю для закінчення роботи над «Жменькою рису», 28 лютого 1938 року Фейош посадив Інґу на борт судна Panama, яке прямувало з Бангкока до Роттердама. Замість запланованих двох років вона провела у Азії заледве десять місяців.

Менш ніж через два тижні після початку подорожі Інґи з Бангкоку Німеччина здійснила аншлюс Австрії, підвищивши напруження в Європі. Фейош та Ольга закликали Інґу лишатися на пароплаві до самого Роттердама, в нейтральних Нідерландах, і уникати подорожей до інших куточків Європи, де могла вибухнути війна[44]. Але Інґа хотіла бути в Копенгагені вже 16 квітня — на шестидесятиліття Ольги, тому, продемонструвавши завзяту впертість, яка зазвичай їй допомагала, вона зійшла з пароплава Panama в Палермо, дісталася морем до Рима, а звідти потягом до Данії. На щастя, до війни лишалося більше року і мандрівка завершилася успішно.

Фейош залишив Азію через три місяці після Інґи, розчарований від того, що бухгалтери Svensk Filmindustri повністю заволоділи контролем над експедицією. Він так і не дістався Нової Гвінеї. Після повернення він не був у настрої каятися перед своєю дружиною, а навпаки — ще й розчарував її тим, що мрія переїзду до Америки поки «поза обговоренням». Це б надто дорого коштувало, а він не збирався повертатися у Голлівуд — єдине місце у Сполучених Штатах, де він знав, як заробити гроші. Фейош зазначив, що в нього «приховано кілька невеличких ідей» на майбутнє, маючи на увазі свій намір продовжити перемовини із Веннер-Ґреном.

Фейош постійно їздив із Копенгагена до Швеції для завершення монтажу фільмів і продовження розмов із Веннер-Ґреном в його замку Херінґе. Наступного року Веннер-Ґрен заснував Фонд The Viking (сьогодні це Фонд Веннер-Ґрена) зі штабом в Нью-Йорку, який фінансуватиме майбутні антропологічні експедиції Фейоша[45]. Тепер завдяки своїй нахабності, а не фаховій освіті, Фейош ставав одним із провідних світових експертів-антропологів.

Режисер сподівався повернутися до Азії і спробувати сили в пошуках невідомих тубільців Нової Гвінеї, але Веннер-Ґрен наполіг, щоб він замість цього відправився до Перу, досліджувати верхню частину басейну річки Амазонки. Хоча дехто стверджував, що Веннер-Ґрен заснував Фонд The Viking для уникнення податків, він таки щиро цікавився антропологією і сподівався хоча б побічно долучитися до цієї першої експедиції. Південна Америка була неподалік від його багамської резиденції, і час від часу це давало можливість перевіряти справи Фейоша. Якби він подався до Нової Гвінеї, це було б зробити куди складніше.

Крім того, Веннер-Ґрен дуже сподівався поширити свій бізнес на Латинську Америку. Популярність експедиції Фейоша відкрила б для нього двері і нові можливості. Таке зацікавлення Південною Америкою привернуло увагу уряду США.

22 листопада 1939 року Фейош залишив Копенгаген (і дружину), а 1 грудня прибув до Нью-Йорка, і на Новий рік, за два місяці до приїзду Інґи у Америку, вже був у дорозі до Перу. Як і з пригодами в Азії, у своїх листах до Інґи (і Ольги) Фейош підкреслював усі негоди, з якими стикнувся в джунглях, і те, що Інґа не поїхала з ним, — лише на краще. Його валила з ніг лихоманка, він стверджував, що схуд на 15 кілограмів і пережив напад тубільців на експедицію. «Я втратив кілька людей, усіх місцевих, — писав він Ользі, — але ми повернулися — обідрані, жахливо виснажені, ми дійшли до цивілізації»{473}.