Читати книгу - "Під Савур-могилою"

не мало живого місця, не зачепленого стрілою, шаблею, ятаганом чи ножем. Сірко так навик до ризику, що майже не берігся в бою. А ось цього разу доля і захистила, й попередила його.

Трапилося це під Льґовом. Людолови вже були переможені й поставлені на коліна. І тоді ото Сірко відчув удар у груди, а за мить вирвав пущену в нього стрілу і зрозумів, що вона з трутизною, але вдарилася в Софіїн хрестик із Мгарського монастиря. Роздивившись, він поклав її в сагайдак, а людолова, який запустив у нього стрілу, прикликав до себе, пообіцявши відпустити додому, якщо той розповідатиме ординцям, що урус-шайтана трутизна не бере. Ординець довго чекав, що трутизна таки подіє, але бачив отамана всю путь до Січі здоровим та веселим і врешті повірив, що Сірко невразливий. З того часу хрестик став для Сірка забобоном, адже врятував його від явної смерті.

Повернувшись у Чортомлик, поховавши убієнних та прослухавши відправопоминальну месу в храмі Покрови, Сірко увійшов знову в звичне русло життя. Вставав рано, лягав пізно, щодня робив вправи із молодиками. Останній похід показав йому, що частина козаків була невмілою в бою, не володіла належно зброєю, хоч стрільці Косаґова були ще гіршими. Отож лише вправи, вправи і вправи могли тому зарадити, і він заповнював ними козацькі будні.

Якось під вечір застав біля свого бурдюга трьох валахів і їх супровідців.

— Виклали, пане отамане, як має бути,— доповів Яким уже в бурдюгові.

— Не сумнівайся, отамане, відпустили візира додому здоровим євнухом разом із супровідцями,— докинув Хома.

— Атож, здоровим і з пов'язкою на очах аж за сім поприщ завели його від того місця, де валашили й лікували. Розплатилися із вдовою за льокаторство, як велів,— завершив мову Проць.— Здоровим візир виявився, навіть не лихоманило його... Розплати, ватамане, нам не треба, ото хіба козакам,— подивився Яким на супутців, які сиділи мовчки,— а ось коли ласка твоя, може б, подарував нам по пістолю. В тебе ж он їх скільки, а нам би пам'ять була.

— А чом же — радо подарую що кому до вподоби,— запросив Сірко гостей робити вибір.

Як Сірко не намагався виправдати свої вчинки стосовно візира, на душі лежав осад неґречності, нелицарства, хоч і була втіха, що тепер Настка може жити спокійно. Та наступні події примусили забути особисте.

Переобраний у Зозулиному Яру Іванець Брюх без згоди кошового Іваненка-Величка гукнув клич до січовиків і повів їх охочекомонно на волость до Мрина і Остра, де старшини намітили вибирати Сомка й Золотаренка в лівобережні гетьмани. На той час полковники і знатні старшини кінцево відділили себе від козацтва, і, граючи на цьому, Брюх, як прихильник сіроми, мав надію опорочити і Сомка, і Золотаренка й самому стати лівобережним гетьманом. Сірко особливої уваги виборам не надавав, тим паче, що проводитись вони мали під наглядом царських воєвод і стрільців, а отже, не були, на його думку, справжніми, козацькими.

Відвернула Сіркову увагу від виборів і підоспіла на той час морочлива подія — особисто до нього прибув гонець від самого круля польського Яна-Казимира Вази із дарунками і листом. Між дарунків було триста золотих червінців і в окованій золотом та інкрустованій цінним камінням піхві дорога, дамаської роботи шабля. Особивим був і лист Яна-Казимира, написаний, як признав не лише Сірко, а й Архип Рава, Собеським і тільки осургучений печаткою круля.

«Вельмишановний звитяжцю і лицарю з лицарів,— писалося в листі.— Ґратулюю і віншую Тебе, як знакомитого ґерцера і мудрого та вправного воєводу. Не буду таїтися, що обидві ойчизни наші вважали б за велику честь мати Тебе за реґіментаря на належних Тобі чільних становиськах і войськових посадах під моїм берлом.

Твоя ойчизна засадно розколюється та шматується підісланими царськими дейнеками і нами та литвинами із-за окремих наших нерозумних шляхтичів та із-за розпорошеності ваших старшин, хворих гетьмануванням, становими інтересами, отамануваннями і воєводствуваннями. Всі знаходяться під впливом збуйного хлопства, яке керманить і справовує старшину кожен у свій бік.

Ні я та мої реґіментарі, ні вибраний щойно козаками й старшинами та призначений нами по доброхітній посвяті і постригові Юрія в ченці наказний гетьман і достойник Павло Тетеря-Моржковський не прагнемо розбою і спустошення краю русинського, а навпаки — хочемо його цілості, добра йому й розквіту.

Але те, достойнику зацний, на нашу думку і за нашими переконаннями, може осилити зараз тільки одна особистість, а саме — Ти! Отож тільки на Твоїй особі може ґрунтуватися цілість Русинського князівства, і ми пропонуємо Тобі гетьманство всієї вашої землі, рівне в правах і становиськах з литовським і польським, як виємок історичний, як остатню можність спинення братовбивств і об'єднання при польській та литовській помочі всіх русинських земель. Я і гетьман Сапега наперед згодні передати Тобі під зверхність всі свої війська, як рівному між рівних, для досягнення миру й спокою в краї.

Негайне повне доручення трьох військ під Твоєю рукою буде Тобі гарантом, що ми будемо несхибно дотримуватися всіх пунктів Гадяцького трактату, а Україна стане рівніш князівством з нашим.

При Твоїй ласкавій згоді та після посадового окняження над усіма русинами і на Заході та Пулноцно-Заході аж до Чорно-Русинського Несвіжа, Волковиська та Слоніма, і в Червоній Русі ми б могли, як ти свого часу вимагав від воєводи Собеського, укласти згодом новий трактат, а Твоє польне гетьманство було б тому запорукою, бо в твоїх руках було б військо. У нас буде розмова щодо цього із сеймом, як згодишся на неї...

Маю відомості про те, що царські кур'єри-гінці у Стокгольмі, Стамбулі та іних реґіментах по Кардісу нацьковують двірських сановників-діґнітажів не лише проти Польщі, але огульно й проти України, і своїми клятвами й фальсифікаціями уже змінили палацово-тронні усправедливлення і о козаках...