Читати книгу - "Гумор та сатира"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А тем временем, среди всё ещё живой и прекрасной природы, наступал новый киевский день. Тысячи людей просыпались с тяжёлым чувством, будто что-то давило их изнутри. Неведомые голоса жили в них, шептали, уверяя, что это их собственные мысли и желания. Невидимые существа диктовали речи и указы, вертели певичками, скачущими в главном дворце культуры города, гнали по улицам шествия орущих. Иногда эти существа нахально выглядывали на миг из-за плеча какого-нибудь перепуганного премьера или дерущегося парламентария. И вновь становились невидимыми, чтобы опять наполнять души призраками — коварными врагами с металлическими зубами, не пускающими в Европу и топчущими портреты правильного поэта. И там, в душах киевлян, становилось тесно и затхло, как в мусорных баках, где находилось место всякой дряни — и лгущим вечерним новостям, и фантазиям о братьях-угнетателях, и женщинам с фальшивыми улыбками кормящим пирожками небритых, прыгающих мужчин, и клоунам-извращенцам, принимаемым за народных героев, и, главное, всё покрывающей, тупой, необъяснимой злобе.
И только не было там места Тому, Кто любил киевлян. Кто создал их. Кто умер за них на Кресте. Тому, в Ком только и была правда. Кто только и мог спасти от лжи и мрака. Тому, Кто каждое мгновение стучался в сердца киевлян с просьбой впустить Его. Тому, Кто жалел и ненавидящих, и ненавидимых, и стрелявших, и расстрелянных.
А тем временем, над мглистым небом Киева, и над всеми небесами Тот, Кого не хотели знать киевляне, в славе Своего Отца смотрел на древний, помрачённый город. Рядом была Его Пречистая Мать и святые ангелы. Они просили Его помиловать, освободить души от бесовского пленения и простить обманутых. Тех, кто теперь шёл по утренним улицам, тех, кто просыпался, но никак не мог проснуться от лживого сна.
Просили за киевлян Архангел Михаил, Антоний и Феодосий Печерские, Николай Чудотворец и князь Владимир. Весь сонм святых, праведников, благочестивых воинов, безвестных народных поэтов и земледельцев, всех, кто помнил, знал настоящий, подлинный Небесный Богом Задуманный Киев — все они с ангелами молили за обманутых, помрачённых, впавших в дьявольское наваждение. Молили словами Самого Спасителя:
— Прости им, ибо не ведают, что творят…
Прем'єр та пенсіонер(бувальщина)
«А если слепой ведёт слепого, то оба упадут в яму».
Матф. 15:14.
«Ленин! Тут и сел старик».
О.Т. Твардовський. «Ленин и печник».
Там, де ліс до траси близько,
За грибами, на пленер
Наш типовий український
Йшов собі пенсіонер.
Сивий дід, підсліпуватий,
Видно, доля нелегка,
Принести у рідну хату
Захотів хоча б грибка.
Бо реформи з кожним часом
Коротили йому вік.
Раптом — мчить авто по трасі.
Стало. Вийшов чоловік.
Коло нього охорона:
«Колесо! Ремонт! Момент!»
Гордий весь, хоч не в погонах:
Президент? Не президент?
Фейс неголений, одначе,
Погляд — де там той удав!
Десь дідусь наш його бачив,
Та, сліпенький, не впізнав.
— Ну, як справи? — каже пан той,
Наче б то старий був друг.
Дід мовчав. Пляшки з-під «Фанти»
Та сміття було навкруг.
Потім каже: — Мов холєра
Ті реформи, як біда.
Чув по радіо прем’єра,
Повний, повний він…чудак!
Чи народ ще є в запасі?
Ну, а цей хай проліта?!
Пан завмер і…розсміявся:
— От народна темнота!
Потім глянув полум’яно
(Окуляри в горизонт)
— Вір, дідусь, усе за планом,
Уряд має свій резон.
Ось іще скасуєм пільги,
Транспорт, ліки то ж розход!
Геть всі виплати пенсійні –
Заживе тоді народ!
Збільшим вдвоє ціну газу,
Тільки б Рада була «за»…
Пан зайшовся від екстазу,
В дідуся в очах сльоза:
— А навіщо це, добродій?
Може, всіх одразу в морг?
— Діду, ви село та й годі!
МВФ бабла дасть в борг!
І хмільний від перспективи,
Він пішов сідать в авто.
Непоголений, щасливий.
А старий у слід: — Ви хто?!
Як ім'я? Ви, може, геній?
Я тоді у вас повчусь…
Чує здалеку: — Арсеній!
— Сєня?! Тут і впав дідусь.
Впав, сердешний, на коліна,
Де трава, паркан, дуби,
І з натхненням, без упину
Став зрізать гриби, гриби!
Назбирав силену силу,
Підхопився, встав з колін,
Вдома склав гриби в посилку,
Напис вивів: «У Кабмін»
І на пошту! Та у дворі
Доганя його жона:
— Там же повно мухоморів,
Та й поганка не одна.
— Помиливсь, я ж той… сліпенький,
А грибків же, як лупи.
І додав іще старенький:
— Гірше, як вожді сліпі.
Поведуть сліпих — і в яму.
Потім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумор та сатира», після закриття браузера.
