Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Удвох вони перетнули вулицю і залізли на передні сидіння «Франкліна». Гаррі розгорнув бутерброд із салямі і мовчки запропонував половину його Джо. Вони почали їсти, а потім, після довгого, незручного мовчання, і розмовляти. Спочатку Гаррі говорив переважно про обладнання в пекарні — величезні печі, міксери для тіста та флот автофургонів для доставки, які він обслуговував. Джо не спиняв батькову розповідь із численними подробицями, не надто зацікавлений, але насолоджуючись знайомим звуком його гучного, глибокого голосу — голосу, який розказав йому так багато історій, сидячи вночі на східцях хатини на золото- та рубіновидобувній шахті, голосу, що навчив його так багато, коли вони вовтузились із машинами ще в Секвімі або шукали дерева з бджолиними дуплами в лісі.

Коли Джо, нарешті, почав говорити, він засипав батька питаннями про своїх зведених братів і сестер. Як поживає Гаррі-молодший? Чи справляється він із навчанням після нещасного випадку зі свинячим жиром? Наскільки виріс зараз Майк? Як справи у дівчат? Гаррі запевнив, що усім їм ведеться добре. Запала довга пауза. Джо запитав, чи зможе він заскочити, щоб побачити їх. Гаррі опустив очі додолу на свої коліна і сказав: «Я так не думаю, Джо». Глибоко всередині живота Джо щось поставало — гнів, розчарування, образа, він не був упевненим, що саме, але це було давнім, знайомим і болючим відчуттям.

Але згодом, після чергової паузи, Гаррі додав, не дивлячись на сина: «Проте іноді ми з Тулою виходимо на невеличкі екскурсії. Нікого не буде вдома, крім дітей». Він подивився у вікно, ніби відсторонюючись від того, що тільки-но сказав. Він, здавалося, видихнув із полегшенням — Джо не збирався розпитувати його про той жахливий вечір у Секвімі, коли вони залишили його самого.

Існує певна річ, яка часом відбувається в академічному веслуванні, яку важко досягти і складно визначити. Багато навіть переможних екіпажів ніколи не досягали її. Інші досягали, але не могли підтримувати її. Вона називається «резонанс». Він відбувається тільки тоді, коли всі 8 гребців веслують так досконало в унісон, що не існує жодного руху будь-кого з них поза синхронізацією з рухами усіх інших. Це полягає не тільки в тому, що весла входять у воду і виходять із неї точно в одну і ту ж мить. Шістнадцять рук мають почати гребти, шістнадцять колін мають почати згинатися і розгинатися, вісім тіл мають почати ковзати вперед і назад, вісім спин мають зігнутись і випрямитись одночасно. Дія кожної хвилини — кожен легкий поворот зап’ястя — мають бути точно віддзеркалені кожним веслярем, від одного кінця човна до іншого. Тільки тоді човен продовжуватиме плисти безперешкодно, плавно і граціозно між помахами весел. Тільки тоді прийде відчуття, ніби човен є частиною кожного з них, рухаючись ніби сам собою. Тільки тоді біль повністю поступиться захвату.

Веслування тоді стає свого роду довершеною мовою. Поетичності — ось якого відчуття дає хороший резонанс.

Хороший резонанс не обов’язково призводить до пришвидшення екіпажа, за винятком хіба того, що коли нічиї дії не перешкоджають поступу човна, веслярі отримують найбільшу віддачу при менших зусиллях на кожному гребку. Переважно він дозволяє їм зберегти силу, веслувати з нижчою частотою ходу і при цьому рухатися по воді максимально ефективно і часто швидше, ніж інший екіпаж, що веслує менш результативно з вищою частотою гребків. Це дає запас енергії для спринту на фініші перегонів, що вивертає шлунок і примушує м’язи волати від болю. Неймовірно складно утримати хороший резонанс, коли підвищується частота ходу. Зі збільшенням темпу кожна з безлічі окремих дій має відбутися за дедалі коротші проміжки часу, так, що в певний момент стає практично неможливим підтримувати хороший резонанс на високій швидкості. Але що ближче екіпаж може підійти до цього ідеалу — підтримання хорошого резонансу, веслуючи на високій швидкості — то ближчим він стає до веслування на іншому рівні — тому, на якому веслують чемпіони.

Джо і його товариші по команді віднайшли свій резонанс ще першокурсниками в той день, коли перемогли в Поукіпзі, і Ел Ульбріксон не забув цього. Він, насправді, ніяк не міг викинути те видовище з голови. Було щось чудесне, майже магічне в тому, як вони завершили ті перегони. Він мусив вірити, що це диво досі перебувало з ними.

Наближалась регата Тихоокеанського узбережжя в Каліфорнії на початку квітня, а погода знову погіршилася, і другокурсники, схоже, були не в змозі, як лишень не старалися, відновити й утримати свою магію. Одного дня вони володіли нею, а вже наступного дня втрачали її. Вони перемагали юніорів у понеділок, ганебно програвали у вівторок, вигравали ще раз у середу і програвали в четвер. Перемагаючи, вони робили це дуже майстерно, а програючи — зазнавали нищівної поразки. У гніві Ульбріксон надав розголосу своїй дилемі, розповідаючи «Сіетл Таймс» 2 квітня: «Я зроду не бачив подібної ситуації... Ніколи раніше в моїй практиці тренувальна кампанія університету Вашингтона не підходила до цього етапу з невирішеним питанням щодо кращого екіпажа, зазвичай усе вирішувалось значно раніше». Одначе він мусив ухвалити рішення.

Нарешті, він зробив те, що хотів зробити увесь цей час. Він офіційно проголосив човен другокурсників першим основним університетським екіпажем 1935 року. Місцеві газети повідомили про це світові. І другокурсники швиденько програли в наступних перегонах один на один проти човна юніорів. Останні вимагали, щоб їх призначили першою університетською командою на регату. Ульбріксон мало не здався та заявив, що подумає. Вони мали брати участь у ще одних перегонах у Каліфорнії. Хто виграє перше випробування на час після прибуття в Окленд, веслуватиме як основний університетський екіпаж у регаті Тихоокеанського узбережжя.

Підвищення другокурсників до статусу першої університетської команди було незвичайним кроком, але не безпрецедентним. Кай Ебрайт, у дійсності, робив точнісінько те саме — можливо, реагуючи на все, що читав про другокурсників Вашингтона. Неймовірно, але перед поїздкою на регату Тихоокеанського узбережжя Ебрайт понизив хлопців університетської команди, які рік тому завоювали звання національних чемпіонів у Поукіпзі, на користь змішаного екіпажа другокурсників та юніорів. Тільки