Читати книгу - "Відлуння у брамі"

лише світлу шерехату поверхню каменю, а тоді вона раптом пішла хвилями і характерникам разом із Триголосом відкрилася склепінчаста зала, освітлена чотирма смолоскипами, що горіли рівним жовто-білим полум’ям.

— Заходьте, не стовбичте на порозі, — почувся той самий бас.

Водночас квадратна брама-рама, що стояла під стіною печери Чаклуна, витягнулася вгору і перетворилась на цілком буденний одвірок. Триголос першим скористався запрошенням, махнувши характерникам, щоб ішли за ним.

* * *

Томас виїхав з Одеси до Дніпропетровська ще поночі, щойно отримав запевнення, що Макака його більше ніколи не потурбує. Після такої звістки навіть щербатий, весь у вибоїнах, шлях на Миколаїв, Кривий Ріг і далі до Дніпра його вже не дратував. Відчуття полегкості після зникнення небезпеки, укупі з новими перспективами додавали доброго настрою. Тепер він був офіційним уповноваженим свого уряду на переговорах із Владіміром Шахсуваровим стосовно таємної частини угоди про умови надання олігархові політичного притулку. Справді, навіщо світовій «демократичній громадськості» пхати носа у такі тонкі речі як привласнення технологічних секретів та відмивання грошей, зароблених у світі недемократичному, дикунському. Головне, що з підвалин самодержавного режиму, який сам себе перетворює на парію цивілізації, виймуть іще один камінь. Той камінь в особі Шахсуварова вкрай важливий з точки зору і фінансового забезпечення режиму, і наявної в багатія інформації щодо планів самодержця. Схоже, що саме Росію адміністрація у Вашингтоні обрала за наступну територію килимового поширення демократії — треба ж напередодні виборів у США відволікати увагу власних громадян від внутрішніх негараздів, — розмірковуючи так, Томас мугикав собі під носа почуту в Одесі мелодію «Тум-балалайка». Райдужності перспективам додавало ще й відчуття того, що він, вже майже відставлений шпигун, наприкінці кар’єри таки спромігся потрапити в обставини, які обіцяють почесну пенсію. А якщо вдасться правильно повести справу із Шахсуваровим — ще й солідний бонус особисто від опального олігарха. Добре, що той Макака (нехай прийме хтось по той бік життя його лукаву душу) зумів таки замаскувати атаку безпілотника на олігархів літак під банальний прояв лазерного хуліганства. Ось промайнув круторогий бетонний бугай на узбіччі — шпигун вже майже у місті. Томас «привітався» зі скульптурою подвійним гудком і натиснув на газ. Вранішні тягнучки саме почали розсмоктуватися, даючи змогу без надто великих проблем доїхати до вказаного Шахсуваровим місця зустрічі.

Зал ресторану «Порто-Яффо» був майже заповнений. Обідати сюди ходили представники верхівки середнього шару офісно-чиновницького планктону. Офіціанти ледь встигали подавати їм страви та напої. Капітан, маневруючи між відвідувачами та подавальниками, пробрався до зарезервованого заздалегідь столу. Як він і очікував, Транихиїл запізнювався. Оглянувши зал, есбеушник спробував пересвідчитися, що тут немає «групи силової підтримки» його сьогоднішнього співрозмовника. Ніби не було, та й зі слів Людмили випливало, що Транихиїл не мав на кого більше покластися у Дніпропетровську. А от людей Йосипа, про присутність яких капітан заздалегідь домовився з комерсантом, він уздрів неподалік — троє за два столи від їхнього. Дилетанти — навіть розосередитися по залі не здогадалися. Втім, наразі усе за планом.

Транихиїл з’явився на двадцять хвилин пізніше обумовленого терміну. Важко спираючись ліктями на стіл, він звів очі на капітана. Той, не гаючи часу на зайву дипломатію, одразу ж виклав нові обставини, в яких тепер опинився дослідник. Закінчив офіцер свій виклад чіткою альтернативою: пан Тед Россман буде сьогодні ж доправлений до камери попереднього ув’язнення за підозрою у завдані шкоди здоров’ю Йосипа Бланка з корисливою метою. Далі вже додадуться інші, серйозніші звинувачення, як то виготовлення біологічної зброї, наприклад. Або його неофіційно передадуть як дружній і неформальний сувенір Владіміру Шахсуварову. Останній — чекає остаточного залагодження усіх формальностей у США щодо надання йому політичного притулку, а наразі перебуває під опікою влади України.

— Хіба це альтернатива? — було схоже, що Транихиїл не так злякався цієї пропозиції, як образився на неї.

— Є ще один варіант… — примружився капітан.

— ? — ворухнув бровами дослідник.

— Мені потрібен Олег.

— Де ж я його візьму?

— Я знаю, що у Вас є пристрій дистанційного керування…

— Від Людмили знаєте? — скривився Транихиїл. — Навряд чи Йося був настільки дурним, щоб розповісти Вам так багато.

— Для Вас це вже не принципово. До речі, ще одне — Ви введете протиракову сироватку панові Бланку. Зробите це сьогодні ж.

— Чому Ви так ним опікуєтеся?

— Маю звичку тримати обіцянки, які даю тим, хто звертається до мене по допомогу.

— Приємно, що існують ще чесні офіцери, які виконують зобов’язання… хм… перед клієнтами. Гаразд, я згоден, але шукати Олега зможу тепер лише з Вашою допомогою.

— До Ваших послуг уся міць державної машини, — складно було збагнути, чи капітан глузує про «міць», чи справді натякає, що вона таки існує.

— Тоді нехай Йосип приїде до мене у лабораторію…

— Зробимо це негайно, пан Бланк уже напоготові.

— Оперативно, — зітхнув Транихиїл, підводячись услід за капітаном.

На виході з ресторану на них справді чекав комерсант із двома охоронцями. Йосип не втримався від переможного погляду, кинутого на пригніченого Россмана, але — лише одного погляду. Тісним чоловічим гуртом вони рушили до бетонно-скляних веж на Дзержинського.

Йосип не надав значення тому, що на стоянці біля входу в башту, на тому місці, де він зазвичай паркував свою машину, стоїть великий чорний джип. Поряд — мікроавтобус такого ж кольору. Охоронцям він наказав лишатися біля будинку — всередині Транихиїл від них із капітаном нікуди не подінеться. Консьєрж у холі якось скоса поглянув на них і одразу ж пропустив до ліфта, не ставлячи, всупереч своїй негарній звичці, зайвих запитань.

Відчинивши двері, господар лабораторії на мить вклякнув на порозі — і одразу спробував сіпнутися назад. Та було запізно