Читати книгу - "Вовк-тотем"

встромив залізні дротики-защіпки. Лисиця легша, вона їх не зрушить, а вовк — здоровий, тільки наступить — і попадеться.

Старий озирнувся й почав міряти кроками дистанцію, а зробивши десь два кроки вбік, обрав місце для наступного капкана, сказавши до Ченя Чженя:

— Цей капкан будеш ставити ти, а я подивлюся, як у тебе вийде.

— А чому між капканами така близька відстань? — запитав Чень Чжень.

— Ти ще не знаєш, що деякі вовки можуть бути дуже лютими до себе й можуть відгризти собі лапу, яка попадеться в капкан, а потім утекти, кульгаючи на трьох ногах. Однак якщо я поставлю два капкани поряд, потрапивши в один із них, вовк почне від болю крутитися на місці тягаючи за собою капкан, поки стане ланцюга, і якось та наступить задньою лапою на другий капкан, адже ланцюга якраз на таку відстань і вистачить. Якщо ж і задня, й передня лапи вовка потраплять у капкан, то навіть якщо він їх відгризе обидві, на двох ногах уже однак не побіжить.

Ченю аж подих перехопило від таких тонкощів, і волосся стало дибки. Жорстокість у війні між людьми й вовками в степу дійсно не має меж! Як вовки, так і люди брутальністю атакують брутальність, жорстокістю відповідають на жорстокість, підступністю підривають підступність. Однак, якщо так злобою розплачуватися один з одним, то не дивно, що працює правило «з ким поведешся, від того й наберешся» — а хто з вовками поведеться, той неуникно й сам стане звіром із кам’яним серцем і без крихти людських почуттів. Хоча Чень Чжень до самих кісток ненавидів вовчу жорстокість, однак коли настав момент йому власноруч ставити на вовка хитру й жорстоку пастку, його руки мимоволі тремтіли. Ця пастка була аж занадто підступною. Вона розташовувалась у надзвичайно привабливому місці — перед трупом справного коня, де є тільки запах кінського м’яса, кінського лою й кінських кізяків, і немає ані духу людини чи іржі. Чень Чжень вірив, що й найхитріший вовк тут попадеться, і капкан переломить йому лапу й роздробить кістку, а потім люди здеруть з нього шкіру, а оббіловану тушу викинуть у степ. Однак це — лише маленька пастка, встановлена в середині великої, а в цю велику потрапить не один вовк. Йому знову згадалися китайські армії, що їх, починаючи з епохи Чжоу, заманювали глибоко в цей степ, і вони тут гинули до останнього солдата, потрапивши в ретельно сплановану й без жодного рубця замасковану пастку. Давні вершники степу дійсно змітали передові на той час держави зовсім не дикою силою. І степові народи справді є охоронцями степу — вони, використовуючи військовий талант і мудрість вовків, щільно огородили степ, зупинивши сокири й вогонь, плуги й сапи, що наступали за ханьськими солдатами. Старий не помилився: руки Ченя все одно час від часу тремтіли.

Тоді Біліґ почав підсміюватися:

— А що, розкис? Не забувай, степ — це поле бою, а людина, яка не бачила крові, не буде гарним солдатом. Коли вовки підступно вбили цілий великий табун коней, тобі було шкода? А якщо людина не вдасться до підступності, вона зможе перемогти вовків?

Чень Чжень заспокоївся, опанував себе, і хоча його мучило сумління, він твердою рукою замітав сніг і рив яму. Коли настав час ставити капкан, його руки знову затремтіли, однак цього разу через страх, що з необережності в капкан може потрапити його рука — зрештою, він же вперше ставив капкан на вовка. Старий, даючи вказівки, що і як робити, тримав кінець товстого аркана всередині розкритої пащі капкана, щоб якщо той помилково спрацює, він спочатку защемив аркан, а не руку Ченя Чженя. Той відчув це тепле піклування Старого навколо себе, і його руки припинили тремтіти, тож хоча він уперше ставив капкан, йому все вдалося з першого разу. Витираючи зі свого чола піт, він помітив, що на обличчі Старого його виступило набагато більше. Старий, зітхнувши з полегшенням, сказав:

— Синку, третій капкан ти вже став самостійно, я бачу, в тебе виходить, а я подивлюся.

Чень Чжень кивнув головою. Він пішов за Старим до возика і вони взяли ще два капкани, потім знову нагледіли чотири кінських трупи, між якими обрали місце для встановлення капканів, і обережно їх облаштували. Чотири капкани вони поділили між собою по два, і Старий наказав Баяру допомогти Ченю їх поставити.

Наближалося до сутінок. Старий Біліґ ретельно перевірив капкани, встановлені Ченем Чженем і, сміючись, сказав:

— Їх і справді зовсім непомітно! Якби я був старим вовком, я б обов’язково тобі попався, — однак потім, уважно дивлячись на Ченя, спитав: — Час уже пізній, що нам тепер слід робити?

— Напевне, слід замести наші сліди й перерахувати принесений інструмент, щоб ми нічого не забули? — сказав, подумавши, той.

— Ти робиш успіхи, — задоволено зауважив Старий.

Вони втрьох почали повільно замітати й оглядати все місце подій, починаючи від його найбільш північного місця, аж поки не дійшли до возика. Чень Чжень, збираючи реманент, спитав:

— Батьку, а скільки вовків може потрапити в усі ці капкани?

— На полюванні ніколи не рахуй заздалегідь, бо тільки почнеш рахувати, то нічого й не вполюєш. Люди виконують підготовчу роботу, а що з неї вийде — це вирішує Тенґер.

Троє людей сіли на коней і, ведучи за собою запряженого у віз коня, поїхали додому.

Чень Чжень запитав:

— А ми вже завтра вранці прийдемо забирати вовків?

— У жодному разі не потрібно поки що приходити сюди, незалежно від того, чи впіймаються вовки в капкан, чи ні. Навіть якщо впіймаються, спочатку потрібно, щоб зграя на це подивилась. Коли вони побачать, що ніхто не приходить забирати вовків, їх охоплять сумніви і вони почнуть