Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

— Слухай, Сонько, там же Кор… — розпочав було Кременчук, але осікся, наштрикнувшись на розлючений погляд Такаманохари.

— Переб‘ється Корнелія твоя! Вона тепер і без нашої допомоги тут лад наведе, а ми…

І, зиркнувши на Зоребора, який і досі притискав до грудей безпомічного Нксу, Сонька вертикально, свічкою, спрямувала апарат в нудотно-жовте небо. Тепер вони вигулькнули з димової завіси вже не як корок, а як снаряд з гармати, що надало їм декілька дорогоцінних хвилин, допоки „чорні комбінезони” розібралися в ситуації.

За ці хвилини Богдан встиг здивуватись тому, з якою швидкістю розповсюджується степова пожежа, що буяла, здається, вже на півконтинента. Певною мірою, дим і полум‘я вже майже доповзали до опуклого обрію, до якого линув і апарат, занурюючись в зеленкувату синяву вишини. Втім, спокійно долинути до нього він не спромігся. Бо знову щось величезне пружньо гойднуло „тарілку” і вона закрутилась навколо вертикальної осі, вивалюючись на занизьку для старту орбіту. Вкриту, втім, цятками брил колись вщент потрощеного супутника планети.

Вони зростали попереду, зменшувались позаду, миготіли ліворуч і праворуч, апарат кидало з боку в бік і ставало зрозумілим, що їхній рейд, врешті решт, має закінчитись дуже сумно. Обов‘язково має. Мабуть, так і сталось би, якби від чергового дотичного удару темно-блакитного променя „тарілка” не розпочала б набирати скажених обертів, буквально вгвинчуючись в зоряний простір. Цей простір крутився швидше, швидше, перетворюючи уламки брил та колючі зірки на величезні концентричні кола, що перекреслювали екрани і зливалися, зливалися поміж собою для того, аби, врешті решт, вибухнути міріадами мерехтливих вогників. А потім знову настала темрява кольору почорнілого старовинного срібла.

Наче якірний ланцюг, рипіла, співчуваючи самій собі, помаранчева планета.

Капітан неприкаяне пересувався по відсіках апарату. Були вони якісь неприродні й нашорошені. Неприродні своєю незрозумілою прибраністю й нашорошені стерильною чистотою. Вискобленою. До порожнечі. Можна було зауважити, що лад на борту Сонька навела довершений. От тільки в будь-якій довершеності завжди є щось мертвотне.

— Слухай-но, Такаманохаро, — намагаючись виглядати вкрай заклопотаним, кахикнув Кременчук, впливаючи в центральну рубку, — щось я не зрозумів, а де оте динамо піррянське поділось? Та й електровудка твоя, яку в тебе ще на Землі громада інопланетна позичила? І як це ми взагалі без цього причандалля пересуватись стали?

— Мовчки, — якось невпевнено відвела очі вбік Такаманохара, — твоїми молитвами.

„Молитви” Богдан пропустив повз вуха. Він взагалі багато чого останнім часом повз вуха пропускав. Не хотілося йому збурювати — торкнись і вибухне! — атмосферу, яка склалася на борту опісля їхньої „героїчної” втечі з Сорори. Чергової втечі. Це вже ставало звичкою.

Кременчук мимохіть зиркнув на ілюмінатори та екран огляду. Вони мерехтіли нашорошеними, як і все навкруги, та ще й незнайомими зірками. Окрім них, ніяких сторонніх предметів в полі зору приладів не спостерігалось. Поки що не спостерігалось. І раптом Богдан зрозумів, що однією зі складових загальної напруженої атмосфери є їхнє підсвідоме очікування з‘яви поблизу апарату лиховісного чорного трикутника.

— Ні, ну все ж таки, — намагаючись говорити якнайм‘якіше, мовив капітан, — куди ти все це уперла?

— Комірчину тут якусь знайшла, — знехотя відповіла Сонька. — Нехай там увесь цей мотлох полежить. Може, колись ще й стане в нагоді.

— А зараз?

— Зараз?… Все нормально зараз і без нього. Розібралась я з місцевою технікою. Підлагодила.

— Ну?!? З технікою інопланетною вона розібралась! Так ти ж самородок, Такаманохаро!

— Не більше, ніж ти, з твоїми здібностями до чудес інопланетних, — і Сонька скосила очі на ескадрилью з декількох мініатюрних чорних трикутників, що линули навскіс рубки.

От, чорт, знову!.. Варто лише відволіктись трохи і фантоми, народжені його підсвідомістю, розповзаються по навколишньому простору. А, може, й Сонька є лишень витвором його уяви? І Зоребор з Нксою? І смерть Погосяна? Чи, може, усе навпаки: він сам є фантомом, заблудлим у власному хворобливому маячінні? А Пірр з Соророю?… А Земля!?!

„Екіпаж боїться мене”, — раптом зрозумів Кременчук.

Чорні трикутники розпочали прозорішати, викривлятись, і за хвилину розчинились в повітрі, підсвіченому зеленкуватими моніторами. На екрані, розташованому посередині круглого пульту, пульсувала велика помаранчева зірка — одна з найближчих планет нової сонячної системи, куди їх занесло невідь як. І невідь звідки. Навіть такий знавець інопланетної техніки, як Софія Такаманохара — в просторіччі „Така-в-мами-харя”, або Рибачка Соня, на вибір — не змогла б відповісти на запитання щодо методи їхнього пересування огромами Всесвіту.

З відчинених дверей линули звуки синтезованої музики: Норильцєв наполегливо вчився грати на інструменті, знайденому ще при першому відвіданні цього чужинського апарату. Хлопець і сам розслаблявся, і Нксу розважав, який, опісля того, як всі вони прийшли до тями, дещо сторонився людей, ставши напрочуд задумливим та неговірким. Щось відбувалось з крчовником.

— Цвяхи зірок позабивані в чорну стелю… Пальці у Бога до крові збиті… Не до мене йому… Клич не клич…

[4]

Сумний голос Норильцєва, огорнутий дзюркотливими звуками синтезатора, химерно відлунювався в чисто прибраному космічному апараті. Але…

Але й дійсно, не до нього зараз Богові. І не до Богдана з Такаманохарою. І, навіть — що найжахливіше! — не до спритної і вкрай, мабуть, розгубленої, дівчини Корнелії, яка за мільйони байдужих парсек залишилась сам на сам з моторошністю відкритої зненацька реальності й полчищами напівреальних ворогів. Та майстерно зреалізованою ними смертю. Чи безсмертям?

Все переплуталось в голові Кременчука. Слова й думки, предмети й фантоми, боги й люди. Ті самі люди, які завжди пов‘язують поміж собою в одне ціле отих богів. А зовсім не вигадані для них релігії.

Сумна музика, помережана журливими словами, линула й линула по апарату. По апарату?! По безіменному й бездушному механізму, тобто? Та скільки ж можна!

— Норильцєве! Ігорю! — гукнув Богдан у простір стерильно прибраних приміщень. — А йди-но сюди! І Нксу бери. Справа є.

Музика урвалась