Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

втручатися в наше життя. Але б й інші…

— Гаразд, заспокойтеся і розкажіть усе, що знаєте, нашим спеціалістам. — Я кивнув Первицькому. — Анатолію, відведи його до Басилашвілі й Сурова, нехай поговорять і висловлять свої рекомендації.

Первицький повів чистильника. В цей час до залу зайшов бритоголовий (без шапочки) Лапарра.

— З’ява Христа народу! — сердито випалив я. — Ти мені потрібен здоровий. Хто дозволив?

Ян не встиг відповісти, як з динаміка вирвалося одразу кілька голосів. Командуючого третім флотом:

— До залпу готовий! Гната:

— Іонізація повітря навколо Демона зростає.. Спостерігаю незвичайні картини. По-моєму, фаза живлення Демона досягла апогею, Зараз він з’явиться візуально.

Начальника лінійного відділу в Угличі:

— Вітер над містом посилюється, перетворюється на ураган! На західній околиці з’явилися смерчі!

Я і сам бачив усе, про що доповідали спостерігачі, крім “чарівних картин” Гната. У місті вітер подекуди повалив літні веранди і навіси, розметав майданчики атракціонів, обламав гілля на деревах; було помітно, що віє він згори донизу, прямовисний, сторчовий вітер! А Демон опустився уже до восьмисот метрів і на екрані гравілокаторів являв собою “морського їжака” завбільшки з крейсер.

— Флот-три — залп! — скомандував я.

Тієї ж миті між Демоном і землею виросла переливчаста перепона, кинула вусібіч мільйони сліпучих стріл і згасла. До залу увірвався неймовірний тріск і шипіння, а за ним хвиля гуркоту і гулу зі свистом.

— Що там? — натужно вигукнув я. — Де Демон?

— Жодної реакції! Опускається…

Я глянув на Шахова. Той мовчав. Лапарра вислухав квапливий шепіт Інджича і ступив ближче до мене.

— Де зараз Гнат?

— На “Сташевському”. — Я висмикнув з гнізда пульта капсулу звукового зв’язку і подав начальнику відділу. — Можеш говорити.

— Гнате, чуєш мене?

— Ян? — долинув здивований голос сина, — Ти ж… слухаю тебе.

— Спробуйте пустити знизу в Демона безпілотний модуль з повним енергозапасом. На швидкості.

Мовчання.

— Підтверджую, — буркнув я.

— Виконуємо.

У віомі було видно, як один з модулів, що стеріг Демона, опустився майже на дахи Углича, завис на мить і стрілою метнувся в “дно” Демона.

Я очікував усього: вибуху, спалаху, феєрверка уламків, але модуль, як тільки перетнув невидиму межу об’єму Демона, просто зник, розтанув безслідно.

— Зупинився! — почувся голос командира крейсера “Сташевський”. — Стоїть! Може, запустимо ще одного?

Я не встиг відповісти: Лапарра торкнув мене за плече.

— Нехай зачекають.

— Зачекайте.

— Вислухайте спеціалістів.

З-за спини начальника відділу безпеки виглянув фізик Суров. Невже він встиг розібратися із Зо Лі?

— Що у вас? Мерщій!

— Ми щойно розмовляли із Зо Лі…

— Я в курсі, продовжуйте.

— Говорив він досить безладно, мабуть, серйозно хворий, нервове виснаження — не жарт, але все ж дещо ми зрозуміли. Для управління Демоном потрібні потужні посилювачі емоцій. Щоб змусити його підкорятися людям, треба вміти любити і ненавидіти, радіти і страждати, але на найвищій напрузі душі.

— Ви самі вірите в це?

Суров витримав мій погляд.

— Вірю.

Думати вже було ніколи, в нашому становищі треба було скористатися будь-яким шансом. Але де взяти посилювачів емоцій? Навряд чи ними оснащені крейсери аварійно-рятувальної служби. І головне — де знайти ту людину, яка здатна любити і ненавидіти, радіти і страждати на найвищій напрузі почуттів?

— Яне, на крейсерах є біотехніка?

— Посилювачі емоцій — це суто медична апаратура, на крейсерах такої немає. Але в техсекторі знайдуться будь-які випромінювачі й посилювачі. За півгодини вони будуть на крейсерах. Я також піду до Гната, вдвох буде легше орієнтуватися.

Він пішов. Я продовжував спостерігати за діями флотів і зрозумів, що Зо Лі багато в чому мав рацію: у події над Угличем втрутилися чужі страхітливі сили. І якщо досі ми якось контролювали ситуацію, то з цього моменту перетворилися на простих спостерігачів, статистів, хоч і володіли величезною — за земними мірками — технічною потужністю. І я вперше відчув справжній, первісний страх! Я передбачав появу критичної ситуації, бо давно здогадувався про глобальність “чудес”, які творилися навколо Демона, не уявляв лишень, що б межа і людській фантазії та передбаченню…

ГНАТ РОМАШИН

Крейсер, очевидно, зовсім близько підійшов до Демона, оскільки я відчув гнітючий неспокій, сахнуло холодом, здавалося, що в спину прицілився невидимий ворог…

Пілоти зреагували миттєво, і “Сташевський” стрибнув угору по вертикалі на кількасот метрів.

— Здається, він піднімається, — пробурмотів Гриша Корж. — Невже наситився модулем? О, що це?

Повітряний об’єм, оточений модулями, в якому перебував невидимий Демон, раптом засвітився. Невідома сила розкидала модулі врізнобіч, ефір доніс голоси пілотів, які доповідали про “гравітаційні хвилювання”. Світло померкло, мовби стягнулося в одну точку, і в цьому місці народився “привид”, переливаючись усіма барвами веселки, — розчепірена “котяча лапа” завдовжки з кілометр!

— Демон, — спокійно сказав командир крейсера. — Ситий Демон.

Дивно, невже Зо Лі збрехав? Він казав, що у Демона немає певної форми, “лапа” — всього-на-всього відеопривид, фантом…

Раптом поряд з нами виникли світні лінзи — ті самі дивні об’єкти з концентрацією магнітного поля. Вони “луснули”, викинувши з нутрощів десятки вогняних клаптів у вигляді пласких ромбів. Крейсер відчутно хитнуло з боку в бік.

— Силовий пік у три гравітуди! — доповів бортінженер.

— Усім залишити зону! — випалив я, вже здогадуючись, що почалися події, які ми не в змозі контролювати.

Ромби дуже швидко, майже миттєво вишикувалися в горизонтальне мозаїчне поле і випустили тонкі голубуваті промені я бік Демона, “Котяча лапа” засяяла, як маленьке сонце, і це було надзвичайно красиво — в різні боки били