Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

снопи світла чистих спектральних тонів: фіолетового, голубого, зеленого, жовтого, червоного… І раптом звідкілясь із глибини одного з приміських парків Углича виметнувся стовп білого полум’я, врізався в площину ромбів і перетворився в колону чорного вируючого диму. Гуркіт, гул, виття… Крейсер кинуло вгору, віоми на секунду згасли, а коли запрацювали знову, перед очима постало поле вогню, який затопив простір під нами на добрий десяток кілометрів. У залі крейсера запищали лічильники радіації.

Ефір вибухнув безліччю голосів, крізь цей гул пробився голос батька:

— Флот-три, поставити силову завісу над містом! Флот-один, поставити силовий “стакан” навколо Демона. Флот-два, спробуйте захопити непроханих гостей!

Корж зробив жест інженерам силових установок. Ввімкнулася система аварійного відпрацювання команд: комп’ютери, лічильники бортової апаратури, думкопередавачі, координатори і тільки потім — люди.

Ромби, виявляється, вціліли у вогні, тільки втратили стрій, збившись у зграю, мовби розгубилися від несподіванки. Демон став бліднути, йти у невідомість. Останнє ошмаття вогню зі свистом розтануло в повітрі, й у зграї ромбів зусібіч виросли конуси крейсерів другого флоту УАРС. Але ввімкнути генератори силових полів ніхто не встиг, у тому числі й інженери “Сташевського”. Крейсери раптом віднесло від ромбів, як тополиний пух подихом вітру. Страхітливий ривок “Сташевського” знешкодила лише захисна автоматика, інакше від екіпажу нічого б не лишилося.

— Флот-два, покиньте зону Демона і приєднуйтеся до флоту-один, — почувся приглушений перешкодами голос батька.

— Скільки ж їх тут! — процідив крізь зуби Корж, маючи на увазі і магнітні ромби, і лінзи, і всю іншу чортівню з вогнем.

Демона знов стало видно — нас віднесло від нього кілометрів на два. Він повільно піднімався над Землею, волочив за собою хвіст з танучих райдужних нитей. На висоті п’ятнадцяти кілометрів він раптом створив чудовий срібний замок, зруйнував його, знову створив, потім виникла біла гора, що нагадувала голову слона. її замінила величезна решітка, решітку — ртутно-блискуче море, і пішло, і пішло — міражі за міражами, фантоми у вигляді незрозумілих технічних пристроїв, привиди у вигляді безголових велетнів і невідомих тварин… Мабуть, хтось на ходу намагався ввімкнути Демона, та в нього нічого не вийшло.

На висоті тридцяти кілометрів Демон випустив кілометрову чорну кляксу, і тут же крейсер відчув поштовх. Я зрозумів, що іноді привиди Демона стають матеріально відчутними.

— Пік у сім гравітуд, — прокричали бортінженери.

Ромби почали перетворюватися в джгути білого полум’я, потім з’єдналися в знайомі лінзи — їх виявилося п’ять. Вони прискорили хід, Демон також. Крейсери не відставали. Сімдесят кілометрів над Землею, сто, сто двадцять. Невже зникнуть?

Не зникли! Знову атмосферу Землі пронизав блідий стовп невідомої субстанції — чи то випромінювання, чи то ефект розряду якогось фізичного поля. Нове море вогню залило горизонт, причому язики вогню вдарили в усі боки, в тому числі й у глиб атмосфери, досягли крейсерів другого флоту.

— Гамма-випромінювання! — заволав хтось.

— Командире, це потоки античасток! Майже гаммівська плазма!..

— Отак вони загидять нам атмосферу, — похмуро сказав Гриша Корж, повертаючись до мене. — Що діяти? Вони й так позбивали всю орбітальну техніку над Європою! А якщо потоки античасток вріжуться в якесь місто?! Звідки ж античастки?

— Батьку, — сказав я із зусиллям; треба було щось робити і робити негайно, але я не знав, що. — Батьку… потрібен ТФ-удар по всіх цих Демонах на гіперчастотах.

Тріск і писк в ефірі, довгі посвисти, хрипи і шелести. Батько мовчав. І цієї миті в рубку крейсера увійшов Лапарра, буркотливий, як рибалка після невдалої риболовлі.

— Що це у вас так трясе? Пройти неможливо. Гнате, одержано додаткову інформацію від Зо Лі. Вирішуй сам, чи допоможе вона. Коротше, Демона залишили на Марсі зумисне, сховали, а тепер повернулися за ним. Причому з “різних таборів” того світу, які репрезентують протилежні соціально-політичні угруповання: “інспектор” з табору Закону, назвемо його так, і “контрабандисти” з табору “торговців джинами”. Терміни, звичайно, умовні, все значно складніше, але наша мова бідна, й адекватно передати все, що знає Зо Лі, неможливо. “Інспектор” хоче забрати Демона із Землі і ввімкнути, але перешкоджають “контрабандисти”, намагаються захопити Демона самі.

Лапарра усівся в крісло поруч.

— Ну й трясе!.. За ті чотири мільярди літ, доки Демон лежав у глибинах Марса закапсульованим в умовах нашої чотиримірної фізики, він не то “ослаб”, не то “заснув”, і тепер увімкнути його звичайними засобами зовні неможливо, потрібні потужні посилювачі емоцій, він лише на психовипромінювання і реагує. А в нас таких потужностей немає, не було потреби в розробці, я приволік те, що мені дали специ техсектора. Ось якби потрапити всередину, в район “нервового вузла” і ввімкнути Демона самому, тоді нам не страшні будь-які “контрабандисти”… Зо Лі каже, що лиш одне місце в Демона безпечне для проникнення — “око”. Більше він нічого повідомити не може.

Я усміхнувся.

— Мені він розповів ще менше. Чим же ви заманули його?

— Сам прийшов. Найскоріше зляканий до неможливого. Його “конкурент” погрожує “вчинити зле”. Що стосується управління Демоном, то подальше залежатиме від індивідуальності виконавця, сили його волі та конкретності фантазії, хоч як парадоксально це звучить.

- “Контрабандисти” — це магнітні лінзи?

— Хто їх розбере? За повідомленням, лінзи — це якраз “інспектор”, але, можливо, всі вони схожі між собою. Врахуй, що хтось Із них сидить в Угличі.

— Звідки Зо Лі все це знає?

— Він стверджує, що в нього прямий психозв’язок з цим самим “Аладдіном-інспектором”, той його також попереджав, але ти ж розмовляв з чистильником, проходив звук, тому битва за оволодіння Сплячим Джином здавалася просто барвистимфеєрверком. Демон перестав підніматися в космос і сплів довкіл себе чорну рельєфну мережу.

Нова шалена хвиля вогню здійнялася над ним, стрімкі вогненні стріли відлинули од неї, одна з них вп’ялася в бік крейсера зліва, пробила навиліт.

Корж загукав:

— Другий, Олексію! Дай флагману відповідь!

Мовчання — байдуже, страшне, мертве… Крейсер став розпухати, розпливатися, перетворився на хмару багрового диму.

Через хвилину динаміки донесли батьків наказ:

— Флот-два, зняти блокаду по вертикалі, піти в тропопаузу