Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

class="p1">— Він поїхав ненадовго в місто, — сказала Сюзен.

Ми обоє повернулися на скрип: це просто Донна намагалася стояти на руках на ґанку, розмахуючи ногами. Вона звалилася на пиво Тома, але він лише перепросив, озирнувшись, неначе наткнувся на швабру.

— Господи, — сказала Сюзен. — Розслабся.

Вона витерла свої спітнілі руки об сукню, очі злегка вирячені — від швидкості вона заклякла, як китайська кішка. Дівчата середньої школи робили так, щоб залишатися худими, але я ніколи так не робила: це здавалося повною протилежністю до того максимуму, який асоціювався в мене з ранчо. До Сюзен було важче достукатися, ніж зазвичай, це були зміни, у яких я не хотіла зізнаватися сама собі. Я вирішила, що вона просто сердита. Вона не зосереджувала погляду ні на чому конкретно, зупиняла його на півдорозі.

Ми розмовляли як завжди, передавали косяк, від якого Том кашляв, але водночас я помічала інші речі, які викликали легку тривогу, — на ранчо було менше людей, ніж раніше, не було чужинців, які б топтались з порожніми тарілками, запитуючи, чи скоро буде обід. Кивали, закидаючи своє волосся назад, щоб покликати в довгу подорож автомобілем до Лос-Анджелеса. Також я ніде не бачила Керолайн.

— Вона була дивна, — сказала Сюзен, коли я запитала про Керолайн. — Неначе через шкіру було видно її нутро. Вона поїхала додому. Якісь люди приїхали і забрали її.

—Її батьки? — думка, що хто-небудь з ранчо мав батьків, здавалася безглуздою.

— Та все гаразд, — сказала Сюзен. — Фургон їхав у північному напрямку, думаю, до Мендосіно чи десь туди. Вона їх звідкись знала.

Я намагалась уявити картину, як Керолайн повернулася до батькового будинку, де б він не був. Мої думки не просувалися далі переконань, що Керолайн у безпеці і десь деінде.

Було видно, що Том почувається некомфортно. Я була переконана, що він звик до дівчат з коледжу, у яких була робота з частковою зайнятістю, абонемент у бібліотеці, розділені кінчики. Гелен, Донна і Сюзен були неотесані, від них надходили сумні нотки, які привертали і мою увагу. Після двох тижнів, проведених у близькості до її вбиральні, до її надмірного догляду за собою, у неї була навіть спеціальна нейлонова щіточка, яку вона використовувала лише для своїх нігтів. Я не хотіла помічати нерішучості Тома, що злегка зіщулювався, як Донна зверталася до нього.

— Що нового з приводу контракту? — запитала я голосно, очікуючи на підбадьорливі заклинання до успіху, щоб закріпити довіру Тома. Бо це все ж таки було ранчо, і все, що я говорила, було правдою — він мав лише відкритися для цього. Але Сюзен дивно глянула на мене. Інші дивилися на неї, щоб задати тон. Її погляд виражав, що справи не зовсім добрі.

— Мітч — клятий зрадник, — сказала вона.

Я була надто шокована, щоб уловити всю ненависть, яка переповнювала Сюзен: як узагалі таке могло бути, щоб Рассел не отримав контракту? Як міг Мітч не розгледіти в ньому аури дивної наелектризованості, якщо навіть повітря гомоном відбивалося навколо нього? Чи Рассел володів усіма цими силами лише тут? Але надмірний гнів Сюзен пройняв мене знову.

— Мітч виродок, хтозна-чому. Він брехав. Ці люди, — казала Сюзен. — Ці кляті йолопи.

— З Расселом такі жарти не пройдуть, — мовила Донна, киваючи головою. — Свого слова треба дотримуватися. Мітч ще не знає, хто такий Рассел. Расселу не потрібно буде навіть ударити палець об палець.

Рассел ляснув Гелен, тоді не надаючи тому великого значення. Тривожність, з якою я тоді була змушена боротися, на психологічному рівні змінити кут зору, щоб побачити речі інакше.

— Але Мітч міг би змінити свою думку, правда ж? — запитала я. Коли я, зрештою, глянула на Тома, то побачила, що він не звертав на нас уваги, його погляд притягувало щось за ґанком.

Сюзен знизала плечима.

— Не знаю. Він сказав Расселу більше не телефонувати, — вона пирхнула. — Дідько б його вхопив. Просто зник, неначе не давав жодних обіцянок.

Я думала про Мітча. Його хтивість тієї ночі, що робила його настільки брутальним, що він навіть не переймався, що я морщилася, коли він притискав моє волосся руками. Його затуманений погляд сприймав лише розмиті тіні, наші тіла — лише символи тіл.

— Але все гаразд, — сказала Сюзен, вимушено усміхаючись. — Це не…

Її несподівано перебив Том, який різко зірвався на ноги. Він з гуркотом спустився з ґанку і прожогом помчав у напрямку басейну. Він нерозбірливо щось кричав. Беззахисний, несамовитий крик.

— Що сталося? — запитала Сюзен, але я не знала, зашарівшись від розпачливого збентеження, що перемінилося на страх. Том досі кричав, спускаючись по сходинках у басейн.

— Дитина, — сказав він, — хлопчик.

Ніко: я впізнала мовчазну фігурку його тіла у воді. Ґанок спорожнів. Ми всі поспішили до басейну, Том уже витягував дитину з мулистої води. Було одразу ж видно, що з ним усе гаразд. Все було добре. Ніко сів на траву, мокрий, з ображеним виразом обличчя. Відштовхнув Тома, махав кулаком йому перед очима. Переважно він кричав через Тома, незнайомого чоловіка, який нагримав на нього, витяг його з басейну, коли він розважався.

— Що це було? — сказала Донна Томові. Вона недбало гладила Ніко по голові, неначе доброго собаку.

— Він скочив, — паніка полонила кожну часточку тіла Тома, його штани і сорочка промокли, взуття теж набралося вологи.

—І?

Очі Тома були широко розплющені, сповнені нерозуміння, чому, намагаючись пояснити, робить лише гірше.

— Я подумав, що він упав до басейну.

— Але в ньому є вода, — сказала Гелен.

— Ота волога штука, — посміюючись, мовила Донна.

— З дитиною все гаразд, — сказала Сюзен. — Ти налякав його.

— Буль-буль-буль, — у Гелен був напад сміху. — Ти подумав, що він мертвий, чи щось таке?

— Однак він міг потонути. Боже, та ви всі схиблені, чи що?

Вигляд Тома відповідав природному смороду води басейну, якою була просочена сорочка. У дворі виблискувало на сонці старе залізяччя. Ніко встав, труснув волоссям. Посопів трішки з дивовижною дитячою гордістю. Дівчата всі сміялися, тож йому з легкістю вдалось їх покинути, ніхто не помітив, що він відійшов. Я вдала, що також не переймаюся, ніби теж уважала, що все гаразд, але Том мав жалюгідний вигляд, його паніка вирвалася на поверхню, не маючи місця, куди відступити, навіть хлопчик сердився на нього. Мені було соромно, що я привела його, за те, що він спричинив таку метушню, до того ж Сюзен пильно дивилася на