Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Глава 31.

Вранці мене збудив звук стуку у двері. Здавалося, що мені їх зараз знесуть. Ні, чесно, щоб так стукати потрібна дуже важлива причина. Я вже мимоволі задумалася,що когось затоплюю або ми горимо.

Не дивлячись в дзеркало,але накинувши зверху халат,я побігла до дверей, поки вони ще були на своєму місці. Відчинивши двері,я застигла на місці,бо зовсім не очікувала побачити там його... Сергія.

Намагаюся закрити двері перед його носом,але, звичайно,що він швидше і сильніше за мене.

-Надіє,що сталося?Куди,ти, втекла серед ночі?-просуваючись все ж у мою квартиру,став він засипати мене запитаннями.

А я нервово почала поправляти свій халат, бо при світлі дня все виглядало якось не так. Впевнена, що стою зараз перед ним опухша з розтріпаним волоссям і він вже задумується,чому взагалі спокусився на мене.

-Невже,ти,сам не розумієш,-тихо відповідаю йому і йду на кухню,бо мені терміново потрібно зайняти чимось руки. А ще я пригадала,що саме там знаходиться моя розчіска.

-Якби я розумів,то хіба б приїхав сюди з самого ранку. Признатися чесно,я б був ще раніше,але мав відвезти Софію до садочка,бо водію самому я не довіряю.Занадто часто вона від нього тікала,а дивлячись,що вранці вона тільки про тебе запитувала,то я був впевнений, що всеодно сюди потраплю,-якщо на початку фрази я трошки розвеселилася від думки, що він приїхав до мене тільки через мене. То під кінець усвідомила, що це через Софію, адже я, дійсно, безвідповідально кинула свої обов'язки.. Знову щось неприємне вкололо в серце і я відклала щітку,бо так і хотілося нею його добряче вдарити, щоб до нього нарешті дійшов сенс моєї втечі.

Проте,я стримуюсь і починаю готувати каву, думаю, що вона нам зараз двом не буде на заваді. Хоча, якщо чесно, краще б випити чогось більш міцнішого, щоб було легше йому все сказати... бо думаю, що після цих слів,наша зустріч точно буде останньою,за винятком хіба що якогось випадку..

Відганяю сльози,що починають зрадливо підступати до очей і йду заливати окріп у чашки. Ззаду мене обіймає Сергій,ніжно пригорнувшись до мене. В ніздрі одразу ж вдаряє його запах, відчуття того,як його тіло напружилося. Скажу чесно,що почуття неймовірне і на мить, всього лише на одну секунду,я про все забуваю. Хочеться послати все до біса і провести з цим чоловіком те, що нам відпущено..

Проте, якщо не зроблю це зараз,то потім буде в рази гірше...І вже тоді,він думаю не прийде до мене з самого ранку.. Тому,я різко відстороняюся від нього під приводом,що потрібно терміново поставити чашки на стіл. Вже по традиції,ставлю їх одна на проти одної, щоб бути не так близько і не вловлювати ті флюїди,що йдуть від цього чоловіка..

-Надіє,ти, можеш нормально пояснити,що не так. Бо ця переміна в твоєму настрої мене збиває з толку,-нервово починає говорити Сергій. І я бачу вперше його таким. Невже він дійсно не розуміє, що вчора сталося.

-Я думав, що ти вчора ще повернешся. А ти просто зібрала речі і поїхала. Це взагалі нормально?І зараз мовчиш, що просто мене зводить з розуму,-він рухається в мою сторону,але я виставляю руку вперед. Тоді,він закочую очі догори і сідає навпроти, пильно дивлячись на мене.

-Ну,я чекаю.І якщо,ти, зараз мені не відповісиш,що не так,то я беру тебе за руку і прямо в цьому вигляді веду в автомобіль,а за речами когось пришлю або нові куплю,-його слова звучать настільки приємно,але це змушує мене зробити тільки одну річ. Таку знаєте жіночну і досі незрозумілу досі для чоловіків,а може ще й для жінок. Розплакатися...При чому,так гірко і неочікувано.

Сергій одразу ж підходить до мене і обіймає, погладжуючи постійно по спині, від чого я плачу ще сильніше. Проте,на цей раз не відштовхую його.

-Просто...я вчоораа..зуст..рілася з тоюю..і..вонаа..сказаала..ааа.. якщщо..то.. буде.. правда,-крізь схлипи починаю я якось передати все те, що мене бентежить. Але як і завжди,в його присутності,не можу нормально все сформулювати. Вважайте мене дурепою,але я дійсно хочу, щоб в нас все вийшло. І найбезглуздіше те, що вірю в це, безумовно вірю. І хоча здоровий глузд мені говорить, що це дуже все нереальне і практично неможливо,але я так хочу. Я хочу щастя, цього чоловіка і можливість назвати Софію донькою,бо як ту кучеряву булочку щиро не полюбити..

Дай Боже, здоров'я Сергію за те, що слухав мій ридаючий і непонятний потік слів. При цьому,він нічого не коментував,що було добре. А ще постійно мене втішав і цілував у волосся,що було ще чудовішим. Одним словом,він мудрий чоловік,що я не одноразово бачила по його вчинкам.

Благаю,не судіть мене дуже суворо. Я знаю, що зараз схожа більше на якусь дитину,яка хоче песика на Миколая,а їй не дозволяють його батьки. Проте,я перш за все жінка і маю право на щастя,і на поплакати..

Тобто,ви напевно зрозуміли, що поки всі мої сльози не закінчилися,то ми нормально не змогли поговорити. Але хоч мені стало легше і тепер я могла все потихеньку йому пояснити.

-Розумієш,я вчора просто зрозуміла, що скоро не стану потрібна Софії. Твою думку,щодо її навчання я не вправі змінити...А ми....в нас всеодно нічого не вийде..а я..я так..не хочу,-вже спокійніше відповідаю я. Не знаю,чи зможу йому зараз все пояснити,але думаю, що суть він повинен був вловити.

-Тепер детальніше скажи з ким зустрічалася,-зовсім серйозно запитує Сергій, очевидно здогадуючись про все. Правда, мене трохи шокує те, що його хвилює тільки це..

-Белла Ігорівна Загородська,-мій голос і справді, тільки що,так прозвучав.. наче я їй вирок винесла.

-Ясно все тоді.. Будь тут,я ще повернуся з пропозицією від якої,ти,не зможеш відмовитися,-швидко цілує він мене і так само різко йде геть. Залишаючи мене,при цьому,в повному замішанні.

Що за пропозиція? Чого він приїжджав?І що буде далі? Питань сьогодні стало ще більше,ніж було вчора. Проте,я виплакалася,все виговорила,як би то не звучало і відчула якесь полегшення чи що.

Також,не зважаючи ні на що,в мені зажевріла ще більше невеликий вогник надії, що все буде добре. При цьому,я знала як це безглуздо,але вважайте мене наївною за те, що я вірю в краще. Чесно, мені вже остогидли постійні невдачі і промахи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍